Дракон

Високо над землею, там, де небо стикається з небом, стояв замок, мов вирізаний із самих хмар. Його вежі блищали сріблом і прозорістю, немов скло, і здавалось, що вони тануть, але ніколи не розчиняються. Ті, хто мріє, могли піднятися сюди, залишивши за спиною тяжкість світу, і кожен, хто переступав поріг замку, відчував, що закони звичної реальності перестають діяти.

Тіло і думки тут ставали одним. Стрімкі сходи з веселкових кристалів могли з’явитися під ногами лише тоді, коли ти уявляв, що вони потрібні. Двері відкривалися лише перед тим, хто впевнено бажав пройти крізь них. І хто бачив замок знизу, міг подумати, що він легкий і повітряний, але всередині його стіни були твердими і надійними, як найміцніший камінь.

Природа тут жила власним життям. На подвір’ї росли дерева з листям, що світилися всіма кольорами світу одночасно. Кожен листок шепотів мріями тих, хто його торкав. Струмки текли крізь повітря, мов ріки світла, і кожна хвиля відбивала думки тих, хто стояв поруч. Трави м’яко пульсували під ногами, реагуючи на настрій мандрівника. Птахи, яких не існувало на землі, співали мелодії, що перетворювали смуток на натхнення, а сумнів — на рішучість.

Радуги тут були дорогами. Кожен крок по них вів у новий куточок замку або за його межі. Хтось уявляв собі бібліотеку з книгами, які розкривали всі таємниці світу, — і вона виникала під їхніми руками. Інший думав про сад із фруктами, що дарують спогади про щастя, і сад розквітав у кілька хвилин. Тут неможливе стало реальним силою думки, і хто навчався керувати уявою, міг створювати цілі світи.

Жителі замку були особливі. Це були ті, хто вмів мріяти без страху, хто знав, що думка сильніша за камінь, що уява здатна тримати світ. Вони вчилися один у одного: хтось будував літаючі мостики між вежами, хтось створював світляні тварини, які охороняли спокій, а хтось малював хмари так, що в них можна було гуляти годинами. Кожен тут відкривав свої внутрішні можливості, і кожна мрія ставала уроком: якщо віриш — можеш створити.

І хоча все виглядало фантазійно й легковажно, замок вимагав уваги. Недбалі думки могли перетворити простір на хаос, а страх — на стіну, що не піддавалася рукам. Тут навчалися відчувати силу думки, відповідальність за кожну уяву. Кожен крок, кожна мить була перевіркою: наскільки ти здатен тримати мрію, не втрачаючи себе.

Внизу світ здавався далеким і важким, але замок в хмарах існував для тих, хто навчився піднімати думки вище страхів і сумнівів. Тут радужні дороги вели не лише до куточків замку, а й до себе. І хто навчався творити, відчував, що справжня свобода — це не літаючі вежі чи світлі струмки, а здатність думати, мріяти і втілювати мрії у життя, навіть якщо все навколо здається неможливим.

Замок у хмарах жив усіма мріями водночас. І кожен, хто ступав на його подвір’я, знав: якщо ти справді віриш у свою мрію, якщо не боїшся бути собою, ти можеш створити будь-що. Бо тут немає обмежень. Тут живе сама магія думки.