Світ за райдужним мостом

То як вони, все ж, починаються, ці казки? Ах, згадала!.. 
В одному королівстві, мало хто вже й пам’ятає, в якому, жив-був хлопчина по імені Марк. Йому виповнилося вісімнадцять років, і всім цей вродливий, лагідний на вдачу юнак подобався. 
У Марка був маленький друг – гарненьке біляве мишеня з чорними ґудзиками-очима. Звалося воно Дейром, і в цих нерозлучних друзів була таємниця: мишенятко вправно розмовляло людською мовою. Це вміння не раз допомагало їм вибиратися з пригод, в які обоє частенько потрапляли.
Якось друзі пішли в ліс на прогулянку. Там, серед могутніх дубів і сосен, до них виходили різні звірі. Але ніхто нікого не боявся. Кожний займався своїм клопотом. Але цього разу Марк і Дейр зайшли так далеко, що ніхто вже не зустрічавсь у лісовій хащі. Глядь – перед ними широкий струмок, а через струмок – небачений райдужний міст. По цей бік струмка – ті ж дерева, кущі і квіти, що й скрізь. А по той бік усе якесь невиразне, мовби огорнулося димом. 
Марк не хотів ризикувати. Він уже збирався повернути назад, але Дейр взявся просити його перейти місток. Звісно, він розраховував на цікавість хлопця. І той, нічого не підозрюючи, піддався вмовлянням. 
Ось уже й другий берег. 
Крокуючи в'юнкою стежкою, що петляла між деревами, Дейр, здавалося, когось виглядав, а Марк з цікавістю та великим подивом роздивлявся надокола, і йому здавалося, що колись тут уже був. Їм зустрічалися дивні, зовсім не схожі на звичайних, звірі. Вони мовби помінялись один з одним головами, лапами, вухами. І таке ж враження справляли дерева. Дивишся – верба, а поміж листя червоніють кетяги горобини! 
І тут наших мандрівців перестрів дивний звір з головою гуски, лапами курки і тулубом качки. Заступивши дорогу, він зашипів, як кіт, і почав сваритися: 
– Дейр, невже ти не знаєш, що приводити сюди чужинців заборонено? Навіщо тут цей хлопчак? Хіба тебе нічому не навчив випадок із драконами, що стався не так давно і завдав стільки лиха?
– Заспокойся, Гансе, – обізвався Дейр. – З драконами ми розберемось, а цей хлопець – мій друг, він допоможе зарадити нашому горю.
– Не вірю я цій людині, – похитав головою Ганс. – Та й мовчазний він якийсь. Не німий часом? Ні?
– Не німий! Заспокойся! – відповів Марк, ледве стримуючи обурення від такої «гостинності».
– Тоді чому мовчиш, наче води у рот набрав?
– Досить вам, досить, – примирливо заговорив Дейр. – Перекинулися словом – і берімося за діло. Веди нас, Гансе, до імператора Алекса!
– Ти що, не знаєш? – здивувався Ганс. – Уже майже рік, як Алекс нами не править. Він зовсім зліг зі своєю хворобою, і тепер нами править Доті.
– Ну, веди до Доті, – почувши новину, зітхнув Дейр. 
Крокуючи слідом за Дейром до незнайомого Доті, Марк продовжував розглядати кожну річ у цьому смішному, незвичному та чудесному світі. Він із подивом помітив, що майже всі намети на землі вщент зруйновані, а ті, що, як шпаківні, височіють на деревах, – цілі та неушкоджені. Справжнє наметове місто на деревах!
В одному з тих уцілілих наметів радили раду тимчасовий імператор та сім князів Аранелли – могутньої імперії, не схожої на інші країни, у якій світ людей мирно співіснував зі світом тварин, бо по-дружньому підтримували один одного.  
Зайшовши та привітавшись, Дейр звернувся до поважного зібрання:
– Сподіваюся, я виконав завдання його величності імператора Алекса.
– Яке ще завдання? – спитав Доті, який, як виконавець імператорських обов’язків, сидів у кінці стола.
– Я повинен був знайти того, хто зможе зарадити нашій біді, – пояснив Дейр.
– Та ти що? – іронічно посміхнувся один із князів, дивовижний звір на ймення Крістан. –  Повернувшись через стільки років, ти заявляєш, що виконав таємне завдання колишнього імператора?
– Поясніть мені, що тут відбувається? І що ви хочете від мене? – не стримався Марк.
– Спокійно, юначе! Май терпіння! – владно озвався ще один із князів.
– Дозвольте, я все поясню, – попросив Дейр і, отримавши згоду, почав розповідати. – Наш світ – це велика імперія, яка відгородилася від решти світу магічними кристалами. Нашим світом правлять семеро князів, а князями –імператор, який, користуючись магією кристалів, забезпечує порядок. Саме магія дає йому силу правити країною, і криється вона в особливих, схожих на кришталь, кристалах. Немає кристалів у визначених для них місцях – немає і магічної сили в імператора. Був час, у нашій країні жилося вільно і гарно. Кожний почувався, як і повинен почуватися на землі. І було так тому, що нас захищали чудодійні кристали – дарунок предків, які заповіли нам берегти  мир і наділили магічними кристалами. На жаль, кристали зникли. Їх у нас викрали разом із донькою імператора Алекса, хранителькою кристалів Анаіс. І вчинив цей злочин рідний брат імператора, якому забажалося влади. Магія добрих кристалів не піддалася йому, і тоді, зайнявшись темною магією, він наслав на нас навалу безжальних істот, які почали все нищити. Ці монстри чимось схожі на драконів із древніх розповідей, і боротьба з ними дуже небезпечна. Річ у тім, що бар’єр між нашими світами дуже тонкий, тому, знищивши все тут, ці істоти зможуть потрапити і до вашого, Марк, світу. На щастя, так сталося, що Алекс…
– Дейр! – на півслові обірвав оповідача Доті. – Я повинен сказати, що Алекс залишив указ, згідно з яким, якщо він не зможе або не захоче правити, влада переходить до тебе. Отже, ти маєш право робити все, що вважатимеш за потрібне, бо той указ не можна знищити: він захищений рештками уже втраченої Алексом магії. 
– Будь ласка, не перебивайте, – попросив Дейр. – Усе, що стосується влади, обговоримо потім. А зараз я продовжу. Якось Алекс побачив видіння, що серед людей є хлопчина, який може нам допомогти. Так сталося, і про це дізналися наші мудреці, що у древньому рукописі описано юнака, дуже схожого на тебе. У нього твоя зовнішність, твої звички і навіть твоє ім’я. Цей рукопис потрапив до нашого імператора. Але в ньому вказується одна умова: нічого не злякавшись, ти мав здолати різні перешкоди. Пригадуєш, як я прийшов до тебе? Я сказав, що заблудився, і це був перший крок до того, що ставилося перед тобою: прийняти мене, як друга, пізнати деякі таємниці світу і не злякатися їх. Потім почалися численні твої пригоди, і все для того, щоб допомогти не тільки нам, а й вашому королівству, яке роздирають міжусобні чвари.
 – Ну, Марк, що ти на це скажеш? – спитав Доті.
– Звісно, мені хочеться вам допомогти! – з запалом вигукнув хлопець.
– От і добре, – задоволено мовив Доті. – Тоді, Дейр, розкажи своєму другові все, що нам відомо, та допоможи йому зібратися в дорогу.
– Звичайно… – почав було Дейр, але його перебили.
– А чого це саме йому щоразу випадає така честь? – закричав Крістіан. – За хлопцем пішов Дейр! У випадку зміни влади королем стає Дейр! Спорядити новоспеченого героя – знову Дейр! Може, і всім іншим хочеться проявити себе? – закінчив він обурено. 
– Ти натякаєш, що з усім впораєшся краще? Але ж, Крістіане, ти тільки-но побачив Марка, а Дейр провів із ним багато років! То що, довірити Марка тобі?
– Ні, ваша величносте. Я погарячкував і прошу вибачення. І ви, Дейр та Марк, вибачте мені, – поклав руку на серце Крістіан. 
– Тоді годі сваритись, а саме час перейти до діла. Я не просто споряджу Марка в дорогу, а й сам піду з ним. Ми вирушимо завтра ж на світанку, – мовив Дейр, а коли хтось із князів знову насупився, додав: – Це моє рішення, як можливого майбутнього правителя.
– Не можливого, Дейр, а справжнього! – поправив Дейра Доті. – Трон перейде до тебе у будь-якому випадку. А те, станеться це за рішенням Алекса чи внаслідок його смерті, не важливо…