зустріч в магазині

- Слухай, ти не повіриш, що сталося 

Аліна буквально влітає в кімнату, знімає рюкзак і кидає його на ліжко. Лєра - її найкраща подруга - лише піднімає брови, тримаючи в руках чашку з чаєм.

- Ну, кажи швидше, ти вся аж світишся!

- Я була в тому магазині, знаєш, отой біля школи. просто хотіла купити йогурт і хліб. Стою на касі, кладу свої продукти... і тут, чую -пік -касир пробиває якусь каву, потім шоколадку... а я такого не брала!

-?!

-Повертаю голову - а позаду стоїть він. І дивиться на мене, з тією посмішкою... Ти не уяівляєш. Легко, ніби випадково, каже "Ой, вибач, випадково підклав. Але, може, це знак?" І підморгнув.

-СТОП!!! Хто він?

Аліна сідає на край ліжка, глибоко вдихає, наче хоче затримати в собі той момент якогомога довше.

-Це... Артем. Пам'ятаєш його? з 11-б. Ми майже не спілкувались. але я завжди відчувала... щось дивне. Коли я говорила на уроці- він дивився, не як інші, не з насмішкою. А так, ніби я - щось більше, ніж просто дівчина з школи.

- Ніби ти всесвіт?

-Так! Саме так! 

-Після каси я шукала його очима. І тільки коли вийшла з магазина, він уже йшов дорогою, але.. озирнувася. Ми зустрілися поглядами. Коротко, але сильно, як тоді, в коридорі школи, коли я вперше з ним заговорила, а він дивився - ніби слухає кожне слово з мого серця.

Лєра посміхається але вже мовчить. Бо розуміє- слова зараз зайві.

Аліна кладе голову на руки і тихо, майже пошепки додає:

-Я не знаю, чому це сталося. Але в мені все кричить "Це ще не кінець." І я мушу його знайти