Розділ 3

Так нам жити не годиться
Треба знову народиться
У банкіра папочки
А інакше — тапочки!

Пісня "Два організми" Г.Кричевський

Насамперед я завітав до банку. Приміщення здавалося порожнім через відсутність клієнтів. У холі гучно цокав великий підлоговий годинник, нагадуючи мені дім на болотах. Службовці старанно щось писали, не підводячи голів. На мить мені здалося, що тишу порушує скрип пер, проте вони писали звичайними кульковими ручками.

Якби якийсь комар наважився потерти крильця, на нього напевно б зашикали, закликаючи до тиші і порядку. Тому я, гучно шелестячи наплічником, обережно дістав мішечки з монетами й ніжно поклав їх на прилавок. Завдання було напрочуд складним, а прилавок — зависоким, але я, закусивши губу і звівшись навшпиньки, впорався, схибивши лише наприкінці, коли гучно зітхнув і витер чоло.

Я боявся привернути до себе увагу. Адже для місцевих мій вигляд був настільки разючим, що навіть брязкіт моїх монет міг викликати якщо не інфаркт, то запитання. Щойно клерк за стійкою побачив вміст мішечків, одразу покликав старшого. 

Мене запросили до кабінету керуючого, де я пройшов через ненав'язливий допит під чашку чаю. Наплічник, до речі, взяти з собою не дозволили. Оце немає чим керівнику зайнятися, крім як знайомитися з волоцюгою, що притяг кілька тисяч золотих! — здивувався я.

Ми познайомилися з головуючим і спочатку розмовляли про загальні речі. Про те, що погода надзвичайно суха як для цієї пори року, про дороге житло, про риболовлю та рибу. Тема, скажу я вам, мені майже невідома, бо я ніколи не вважав себе прихильником риболовлі, хоч і проводив канікули у бабусі з вудкою в руках. 

На цінах на житло я теж не знався, тому здебільшого підтакував. Було б весело, якби ми зачепили тему криптовалюти. У цьому я геть не тямив, і цей молодик, мабуть, здогадувався про це.

Мій співрозмовник сидів за столом, що стояв на невеликому підвищенні біля одного з вікон. Стіл масивно височів не по центру стіни між вікнами, а був зміщений трохи праворуч. Ліва та права стіна являли собою книжкові полиці від підлоги до стелі. В полицях було кілька дверей. 

Попри відстань між мною та банкіром, мені не доводилося підвищувати голос або напружувати слух — тут була гарна акустика. І навіть численні полиці і книги не приглушали звуків. Господар кабінету говорив неголосно, але чітко й зрозуміло.

Я змінив тему бесіди на те, що було близьке моєму співрозмовнику. Говорячи про рибу як про товар, згадав, що гроші — це теж товар, який купується і продається. Здається, я починав розуміти мову фінансів, адже ця думка про гроші як товар щойно промайнула в моїй голові.

Він підхопив цю тему і хвилин п'ять розводився про те, що багато хто цього не розуміє і для них гроші — це лише фетиш. Згодом почалися обережні запитання про мене самого. Я відбувся загальними фразами, сказав лише, що подорожую, аби побачити щось нове. І не зізнався, що це "нове" — лише спроба здолати проблеми в самому собі.

— Я помітив за вашим одягом та акцентом, що ви спілкувалися із зовнішнім світом. Збираєтеся відкрити власну справу в нашому місті? — обережно зондував ґрунт молодий як для своєї посади хлопець.

В нього довге темне та трохи кучеряве, або, якщо сказати більш точно - хвилясте волосся нижче плечей. Справжнє втілення Дантеса! Чорнявий і симпатичний. Він був уже другим зустрінутим мною чоловіком без вусів.

— Ні, що ви! Я поки тільки вчуся... чомусь новому...

— Магії?

— А хто такі, на вашу думку, маги?

Співрозмовник зробив паузу, примруживши очі й відсьорбуючи витягнутими губами чай із чашки найтоншого, напівпрозорого фаянсу. Тягнучи час, він нарешті відповів:

— Думаю, маги — це люди, які шукають приховані від інших знання та інформацію, вірячи в те, що решта вважає неможливим дивом. Або просто ті, хто вміє добре брехати, і чия мета — отримати гроші.

— Не завжди так, але визначення влучне, — погодився я. — Та я б ще додав, що це допитливі люди, які пізнають природу та її закони. Магія — це вивчення розуму й емоцій. Сильні емоції та віра можуть творити магію. І так, ви наостанок сказали правду. Особливо ваші слова стосуються віри в безкоштовний сир. Серед магів є пройдисвіти, але й серед звичайних людей їх чимало.

— Сказано від душі. Давно прибули?

Тепер уже я зволікав із відповіддю, заглядаючи на дно своєї чашки. Чаїнок у ній не було. Може, через ситечко наливали? Але що йому відповісти? Сказати "вчора" — тоді я міг теоретично знати про напад на графа або навіть бути одним із нападників. Та й питання підступне. Він сказав "прибув", а не "прийшов".

Тобто — звідки приїхав чи звідки взявся? Із зовнішнього світу? З-за моря чи з іншого міста? Я ж не підтвердив і не спростував його припущення, що можу зв'язуватися із зовнішнім світом за межами магічної огорожі. Моя біографія була такою ж прозорою, як його фаянсова філіжанка. Тільки натяк на прозорість.

— У вашому місті я з'явився сьогодні близько восьмої ранку, — убезпечив я себе і від знайомства з графом, і від зустрічі з тими, хто на нього напав.

Та й слово вибрав нейтральне — "з'явився". Керуючий удав, що задоволений відповіддю. Але, можливо, він ще перевірятиме мене. Знову прикривши очі, він потягнувся губами до краю чашки, вочевидь обдумуючи наступне запитання. 

У нас така неспішна бесіда, ніби він нічим іншим і не займався, крім чаювань із клієнтами. Чому ж він не запитає навпростець, до кого я сюди прийшов чи з ким знайомий? Може, він просто насолоджувався тишею та моєю присутністю? Невже я такий цікавий? Чи заінтригував його чималою сумою? Бо де б юнак із зовнішнього світу взяв стільки монет місцевого карбування?

— Ви вже знайшли, де зупинитися?

Ну ось, запитав.

— Так, на околиці міста, в бік Герції, мебльовані кімнати...

— А-а-а, "Три коти" у Жюля! — пожвавився господар кабінету. — Цей пан трохи грубуватий, але надійний і може постояти за себе. Завжди вчасно виплачував позики. Без затримок. І все ж рекомендую вам зайти до магазину зброї, за два будинки ліворуч, якщо вийти з банку. Там ви зможете придбати щось для захисту... або нападу. Власник крамниці має що запропонувати тим, хто володіє магічними вміннями та навичками.