Розділ 2

Не знаю чи відомо вам,
Як я блукав по тим містам,
Але не мав ні прихистку ні даху...

(пісня Є.Крилатова та Б.Ахмадуліної)

Я пройшов повз кам'яний стовп, на якому висіла табличка з потемнілої дошки. "Ласкаво просимо до Моуен-ла-Віля" — вітав мене напис, зроблений білою фарбою. Судячи зі слідів під стовпом, його нещодавно оновлювали. До стовпа сходилися три дороги, сплітаючись воєдино і перетворюючись за ним на міську вулицю. Метрів за чотириста попереду височіли триповерхові кам'яні будівлі. Здається, це було єдине "ласкаво просимо", яке я отримав у цьому дивному світі.

Після прикордонного знака, що сповіщав про межу міста, з'явилася бруківка, і я зі здивуванням побачив вусатого візника, який збирав із неї кінський послід. Коли він дозбирав "каштани" в ящик, прикріплений під возом, я якраз порівнявся з ним. Він похмуро глянув на мене спідлоба і мовчки заліз у візок. Розправивши віжки, негучно цокнув язиком — і кінь рушив із місця. Можливо, вираз мого обличчя чи загальний вигляд були настільки нестандартними, що навіть візникові перехотілося вітатися.

У маленьких містечках люди зазвичай вітаються одне з одним, навіть із незнайомцями. Так було в моєму світі. Але тут усе інакше. Візник не вважав за потрібне привітати мене, а я, оскільки мав ще надто молодий вигляд, не наважився розкрити рота першим. Не хотілося починати перший день у місті з побиття за надмірну ввічливість.

Ще тільки ранок, а той візник уже такий похмурий! Чи це його вуса винуваті та кошлаті брови? "Дивні в них звичаї", — думав я, придивляючись до рідкісних вивісок на будівлях. — А за собаками тут теж прибирають? Назустріч проїхав ще один віз, перехожих було мало. Загалом я побачив одного зігнутого роками старого з сивими вусами і огрядну жінку в білій хустці. По відносно прямій вулиці йшли, віддаляючись від мене, дві жінки, але вони були занадто далеко, щоб я міг розгледіти їхній одяг чи постаті.

Ті, кого зустрів не дивилися в очі, відводячи погляд. Чому тут так мало людей? Може, занадто рано? Але ж уже була восьма година! Ну, так! Годинник показував початок дев'ятої. Звісно, я виставляв його за сходом сонця, адже час тут відрізнявся від часу того світу, з якого я прибув. Але я не думав, що сильно помилився, адже пам'ятав час світанку. Зовсім недавно сам не знаю навіщо дивився в мережі.

Я промерз під ранок, тому й не міг більше спати, піднявшись разом із сонцем. Шлунок вимагав їжі, і холодна вода зі струмка на сніданок не додала мені настрою, а лише викликала дрижаки. Ось тому вже до восьмої години я дошкандибав до міста без пригод і, на моє здивування, не зустрів дорогою нікого. Мабуть, усі місцеві мешканці ще спали, щасливо ігноруючи реальність нового дня.

Назва міста перекладалася як "Середнє місто". Може, тому, що воно розташовувалося посередині південного материка? Пенелопа говорила, що цей світ був не надто великим і мав кордони у вигляді коливної субстанції, до якої краще не наближатися. Цікаві, які підходили до "стіни", уже ніколи не виходили на зв'язок. Принаймні так вона мені сказала. Зручно, коли "безвісти зник" — це просто "не вийшов на зв'язок". Так! Візьму цей вираз на озброєння!

Усього в цьому світі було два великі шматки суші та море з несолоною водою посередині; правильніше було б сказати не море, а велике озеро. Якби була можливість поглянути на цей світ зверху, він би постав у вигляді добряче витягнутого еліпса. Він мав завширшки кілька тисяч кілометрів, а завдовжки — у півтора раза більше. Так мені казала Пе, але, наскільки я зрозумів, вона не знала точних розмірів цього простору. Якщо ж взяти до уваги, що море-озеро займало відсотків п'ятдесят-шістдесят цього відокремленого світу, то він і зовсім мав скромний масштаб. Прямо як мої шанси тут на безтурботне життя та навчання.

Більша частина земель на південь від моря була витягнута з північного заходу на південний схід уздовж довгої сторони еліпса і мала три великі міста. На іншому боці озера також була суша, але меншого розміру, і там теж було кілька містечок. Острови в морі розташовувалися якраз у самому центрі карти, але я не напружувався, щоб запам'ятати, скільки їх було, а також їхні назви. Пригадалася тільки одна: "Острів Мрій". Красиво назвали!

Як говорила мені Пе, на тому боці моря частіше можна було почути суміш європейських мов з явною перевагою англійської в містах і багато східних мов, перемішаних у кашу в провінціях. На цьому узбережжі, у місті ліворуч від Моуена, зустрічалося багато слів з іспанської мови, а в місті за Моуеном (або праворуч від нього) переважали діалекти з грецькими та італійськими коренями. Однак існували й окремі сільські громади, в яких говорили переважно мовами батьківщини їхніх мешканців. Здається, мені пощастило, що я знав лише французьку — так менше шансів заплутатися в цій лінгвістичній мішанині.

Місто ліворуч називалося Герція, а те, що праворуч — Зарстан. Я зупинився і, розтуливши рота, почухав свіжу щетину на щоці. Млинець горілий! Цілком випало з голови, як називалися міста за озером. Та й байдуже, збереглися помітки та записи, які я робив буквально на ходу, постійно благаючи Пенелопу не надто квапитися з розповіддю. Ще я знав, що на півдні тут були високі гори, і навіть одна з них мала засніжену вершину!

Крім великих міст, на всіх придатних територіях розташовувалися аграрні угіддя. Були окремі селища й хутори, але, судячи з "незліченних натовпів" зустрінутих мною перехожих, перенаселеність цьому світу не загрожувала. Потрапити сюди було якщо не неможливо, то практично нереально, а місцеве населення явно не поспішало плодитися і розмножуватися.

Хоча... Може, тут була якась аномалія, що не дозволяла легко заводити дітей? Якесь силове поле, шкідливе випромінювання чи ще щось, наприклад, особливий хімічний склад води? Взяти хоч кордон світу. Хіба це нормальне явище? Може, це він в усьому винен? Загалом, ідеальне місце для тих, хто втомився від надмірного галасу. Або від життя взагалі.

Одяг зустрінутих мною людей був звичайним. Не можна було сказати, що фасон належав до минулого століття. Він був цілком схожий на сучасний, без надмірностей і не яскравий. Я заспокоївся: не буду виділятися на тлі місцевих. Хіба що взуттям. Мої кросівки були занадто акуратно зшиті.