Розділ 27 Доля як вирок

Сем проходив тьмяні коридори «Чорної скелі». Його думки не покидало очікування: «Може, це Мішель? Може, діти? Може, нарешті звісточка з дому…» Час сплутався в голові, кожна мить здавалася вічністю. Охорона провела його до масивних дверей. Руки Сема тремтіли, коли він торкнувся холодної ручки — ніби самі двері перегороджували шлях до істини. Пауза. Тиша. Сем повільно відчинив двері й увійшов. У кімнаті стояв чоловік, повернувшись спиною. Сем, не розуміючи, що відбувається, сів навпроти. Чоловік розвернувся. І Сем відразу зрозумів — перед ним стояв сам Дон Кастелло. Холодний погляд Кастелло пронзив його наскрізь. — Ну що, Семе… — вимовив він низьким голосом. — Думав, я залишу тебе в спокої? Сем стиснув кулаки, але всередині все похололо. Він зрозумів: це не зустріч із дружиною, не надія на свободу. Це — нова гра, де ставки вищі, ніж його життя. — Що вам від мене треба? — обуреним голосом запитав Сем. — О, Семе… о, Семе… — тихо вимовив Кастелло, ходячи навкруги. Він нахилився до вуха Сема і прошепотів: — Ти мені багато заборгував, дружок. Сем різко відсторонився: — Я вам нічого не винен! Кастелло посміхнувся: — Невже? Хочу тобі нагадати: ти працював із моїм партнером Доном Моретті, якого ти вбив. А потім, як водій, втратив мій вантаж зі спиртом. — Це брехня! — вигукнув Сем, намагаючись переконати його. — Я не причетний ні до вбивства, ні до розгромленої поставки! Кастелло примружився: — Та ну? Крім тебе і твого напарника ніхто не знав про вантаж. А хто хотів віджати спирт і підставити нас із Моретті? Ти. Сем схопився зі стільця: — Це не так! Я знаю, хто… Кастелло різко притиснув його плече, змусивши знову сісти. — Мовчи. Ти повинен повернути все, що зробив, і відшкодувати збитки. Сем стривожено підняв очі: — Я хочу сказати, я знаю хто… — Ще раз переч мені — і я тебе тут закопаю, — перебив Кастелло, дивлячись прямо в очі Сему. Пауза. Тиша. Сем відчув, як тривога стискає його груди. — Коротше, слухай мене, — продовжив Кастелло. — Тут є Тоні Лучано. Ти знаєш його? — Здогадуюся… — тихо відповів Сем. — Так от. Мені потрібні вуха. Ти будеш слухати, про що він говорить, і передавати будь-яку інформацію через мого посередника. Тут, де я зараз із тобою перебуваю. — Але охорона його не пропустить… — заперечив Сем. — Це твої проблеми, Семе. Якщо не виконаєш — «Чорна скеля» стане для тебе могилою. А якщо будеш жартувати зі мною… я твою Мішель заберу собі, а дітей… — Кастелло зробив паузу. Сем стривожився, підняв голову і тремтячим голосом сказав: — Не робіть нічого з ними! — Це залежить від тебе, Семе. Ти тепер у ситуації, де вибору немає. — Так… я зрозумів, — тихо запевнив Сем. — Інформація має бути цінною, — холодно завершив Кастелло. У цей момент охорона закричала: — Охорона! — двері відчинилися. — Відведіть його, — сказав Кастелло, відкинувшись назад. Кастелло ходив навколо Сема, немов хижак навколо здобичі. — Мені потрібні тут вуха, — сказав він холодно. — Ти будеш слухати, що говорить Тоні Лучано. Сем опустив голову: — Але охорона мене не пропустить… Кастелло різко зупинився і подивився йому прямо в очі: — Це вже твої проблеми, Семе. Ти знайдеш спосіб. Якщо не виконаєш — «Чорна скеля» стане твоєю могилою. Сем відчув, як серце стислося. — Не чіпайте Мішель і дітей… — тремтячим голосом вимовив він. — Усе залежить від тебе, — відповів Кастелло. — Дай мені цінну інформацію, і вони залишаться живі. Сем зрозумів: тепер він у пастці. Його життя і життя сім'ї залежали від того, чи зможе він стати «вухами» Кастелло у в'язниці. У цей момент двері відчинилися, і охорона увійшла всередину. — Відведіть його, — наказав Кастелло. Сем піднявся, але його думки були сплутані: «Як я зможу пробратися до Лучано? Як передати відомості? І головне — як врятувати Мішель і дітей?»