Шум їдальні був оглушливим: ложки стукали об миски, хтось голосно сперечався, хтось сміявся, а хтось мовчки доїдав сіру кашу. Повітря було важким, просоченим запахом хлорки і дешевої їжі.
Сем сів поруч із Джоном. Той нахилився і сказав тихо:
— Тут лише три правила.
— І які ж? — з цікавістю запитав Сем.
— Перше правило — працювати.
— Працювати? — здивувався Сем.
— Так, працювати. Це було перше правило. І не важливо ким — це вже друге правило, — пояснив Джон.
Сем нахмурився:
— Тобто ти хочеш сказати: працювати — це перше правило, а працювати не важливо ким — це друге?
— Так-так, — серйозно відповів Джон. — Не думай, що це так розписано на папері. Розумієш, Семе?
— Здогадуюся, — кивнув Сем. — Тут ієрархія, підпорядкування, примус… віддавати своє.
— Ну не зовсім, — перебив Джон. — Щось і залишають у твоїй дірявій кишені.
— А яке третє правило? — запитав Сем.
Джон тихо засміявся:
— Третє правило просте: принеси, подай, іди нафіг і не заважай.
Сем посміхнувся. Явно для нього це ще те випробування…