Розділ 19 Південь

Полуденний дзвінок пролунав глухо, немов удар по залізу. У коридорах «Чорної скелі» повітря стояло нерухоме, густе від запаху пилу і старого каменю. Сем сидів на своєму ліжку, дивлячись на смужку світла, що пробивається крізь решітку вікна. Як мені вибратися? Що мені робити? Не хочу провести решту свого життя тут. Мені потрібно знайти свою сім'ю. Ще цей Майкл… відчуваю, добром це не скінчиться. Думай, Семе, думай. Що мені залишається? Тільки думати? Сам собі на умі… Він підняв погляд і помітив фігуру біля стіни. Стривай-но… Тоні Лучано тут? Цікаво… Флешбек. 1923 рік. Порт Дона Моретті. — Сем, ти чув, що Тоні Лучано посадили? — запитав Біллі. — А хто це? — здивувався Сем. — Ти що, не знаєш? — Біллі дивився на нього з подивом. — Це людина з клану Корнетті. Мафія. Ще на початку нульових вони емігрували до Штатів. На початку двадцятих запустили виробництво спирту в підпільних цехах, коли уряд ввів сухий закон. — Так от, Тоні Лучано побудував цілу спиртову імперію, — продовжив Біллі. — А за що його посадили? — запитав Сем. — Як за що? За рекет, вбивства, вимагання… хоча це ще не доведено. Дали йому довічне на «Чорній горі». — Чорна гора? — перепитав Сем. — Так, — кивнув Біллі. — В'язниця, яка розбиває самовпевнених об скелю. Біллі нахилився ближче: — А ти знаєш, що Дон Моретті й Кастелло тісно співпрацюють? Сем усміхнувся: — Та я в курсі. — Не все ти знаєш, — похитав головою Біллі. — Ти працюєш у порту і думаєш, що все просто. Але чутки ходять: Кастелло і Моретті віджали бізнес у Лучано, а його самого відправили за ґрати. Сем задумався. — Ну а до чого тут я? — Тому що ти возиш ящики. І якщо одного разу погодишся везти спирт — це буде дуже небезпечно. Сем посміхнувся: — Не переживай. Я в порту звичайний водій. Везу порожні ящики. Біллі розсміявся глухо: — Ага-га… Чорна скеля. 1928 рік. Сем знову розплющив очі у своїй камері. Якби ти знав, Біллі, наскільки був правий… — подумав він. — Тепер я тут. І все це — через ті ящики, через той проклятий порт. Він стиснув кулаки. Всередині зростало відчуття, що минуле і сьогодення переплелися в один вузол, який доведеться розрубати самому.