18 Дім Кастелло

Поки Сем рахував свої останні дні в «Чорній скелі», далеко за межами тюремних стін життя вирувало за своїми законами. У Домі Кастелло кухня була в самому розпалі. Це місце ніколи не знало тиші: пахло дорогим оливковою олією, часником і свіжим базиліком, але за ароматами вишуканих страв завжди ховався гіркий присмак небезпечних таємниць. Кухарі в білосніжних фартухах снували між плитами, стукали ножами, вигукували замовлення. Шум соусів, що киплять, і дзвін посуду створювали хаос, який, однак, працював як годинник. — Милочко, подай-но картоплю чищену, — тихо попросила Анна Мері, звертаючись до Мішель. Мішель простягнула каструлю з очищеною картоплею. Лустіана кинула непривабливий погляд у бік Анни і сказала з обуренням: — А ось так! Мій чоловік залишився без оплати. Анна здивовано підняла брови: — Як це — не отримав? Мішель мовчки чистила моркву і цибулю, але Лустіана не вгамовувалася: — Якийсь псих вкрав вантаж, який мав прийти з порту нашому господарю Кастелло. Мішель здригнулася, почувши ці слова. З чуток, цим «психом» був Сем — її чоловік. Господи, де ж ти? — прошепотіла вона про себе. — Тепер ми без зарплати, — продовжила Лустіана. — Знала б, хто це зробив — ноги б йому відірвала! Анна спробувала її заспокоїти: — Ну нічого, гроші будуть. Не переживай, господар нас не образить. — А сама-то знаєш, чому така метушня? — запитала Лустіана. Анна подивилася у вікно. Там миготіли люди в чорному. — Готуємося до свята, — тихо сказала вона. — Якого ще свята!? — скрикнула Лустіана. Анна важко зітхнула і тривожно відповіла: — Наш господар повернувся з похорону. Ти що, не чула? Вбили Дона Моретті… тим же невідомим психом. Кухня на мить стихла. Навіть дзвін ножів і гул каструль здалися чужими. Анна Мері завмерла, а потім прошепотіла: — Господи, що коїться в цьому грішному світі…