Мафія нуар 2 частина

Розділ 15 Мішель

Мішель сиділа біля вікна великої кімнати особняка. Сонце пробивалося крізь важкі штори, але світло здавалося чужим. Діти гралися поруч — тихо, обережно, ніби відчували невидимі межі. Двері відчинилися. Увійшов Кастелло. Його кроки були повільними, впевненими. — Ну що, Мішель, — посміхнувся він. — Звикаєш до нового дому? Вона підняла очі й холодно відповіла: — Це не дім. Це тюрма. Кастелло розсміявся: — Яка різниця? Тут у тебе є все: їжа, дах, навіть розкіш. А твій чоловік повинен навчитися платити за свої помилки. Він зробив паузу і додав: — Так от, поки ти не сиділа без діла і не з'їла зайвий хліб, потрібно ще попрацювати. Сьогодні хороший день — іди на кухню, допоможи Анні Міррі. Вона покаже, що і як. Праця заробляється не тільки поїданням теплих страв. — А діти? — обережно запитала Мішель. — Що діти? — посміхнувся Кастелло. — Та я їх зараз відправлю і продам. Мішель злякалася не на жарт, обійняла своїх янголят — Селліну та Ангеліну. Кастелло розсміявся: — Та не бійся, я пожартував. За ними наглянуть. Але якщо будеш грати зі мною… знаєш, яка буде сумна історія. Такі іноді пишуть у відчайдушних повістях. — Я зрозуміла, — тихо сказала Мішель. Кастелло примружився: — Ти що, француженка? У тебе дивний акцент. — Родичі були з Франції. На початку десятих перепливли до Штатів, у Чикаго, — відповіла вона. — Ясно. Сумна історія, — засміявся Кастелло. — Гаразд, іди. Тебе вже там чекають.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше