Розділ 12 Їдальня

Гул їдальні не стихав: ложки стукали об миски, хтось бурчав, хтось сміявся. Запах рідкої сірої каші змішувався з хлоркою і потом, створюючи важку атмосферу. — Жменя землі і сіль, — посміхнувся в'язень поруч із Семом. — Звикай до нового раю. До речі, мене звати Джон Беджемін Мартін. Тебе Сем звати, правильно? Сем тихо відповів: — Так. Джон сів навпроти, колупаючи ложкою в каші. — Не важливо, хто ми. Важливо те, що ми тут сидимо, — сказав Сем. — Вірно підмітив, — кивнув Джон. — Краще б нам щось смачне дали… картоплю, наприклад. Сем мовчки їв, кривлячись від сірої маси. — Ні, взагалі-то годують нормально, тільки у свята, — додав Джон. — Наприклад? — підняв очі Сем. — Ну, до Різдва яблука давали. Смачні. І все. — Джон усміхнувся. — А банани? — запитав Сем з іронією. — Банани? — Джон розсміявся. — Ну, я б не відмовився. У цей момент до них підійшов високий в'язень із важким поглядом — німий Білл. Його язик був відрізаний, і він міг лише мукати й показувати жестами. — Чого тобі? — різко сказав Джон. — Я вже віддав свій борг. Ти разом із Майклом у мене ковдру забрав. Тепер чекаю нову. Білл показав пальцем на Сема, ніби хотів запитати, хто він. — Це Сем, — відповів Джон. — Людина підневільна. Він не гравець. Чого тобі від нього треба? Білл знову показав жестами в бік іншого ув'язненого — Майкла. Сем нахмурився: — А хто такий Майкл? Джон усміхнувся: — Майкл — місцевий інтелектуал. Думаю, він хоче запросити тебе на гру. — На яку гру? — запитав Сем. — У покер, — відповів Джон, колупаючи кашу. — Тут це не просто карти. Це спосіб вижити, завести друзів або ворогів. Сем мовчки подивився на сіру масу в мисці, а потім на Білла. У його очах майнуло розуміння: тюрма жила за своїми правилами, і покер був одним із них.