Розділ 11 Гарантія

Особняк Кастелло височів над містом, немов фортеця. Високі колони, мармурові підлоги, дзеркала в позолочених рамах — усе це виглядало як розкіш, але для Мішель та її дітей було кліткою. Охорона стояла біля дверей, у коридорах чувся дзвін шпор і клацання рацій. Мішель сиділа на дивані в просторій вітальні. Діти притулилися до неї, їхні очі блищали від страху. У повітрі пахло дорогим тютюном і шкірою меблів. Двері відчинилися, і увійшов Кастелло. Його кроки були впевненими, а посмішка — холодною. Він зупинився навпроти Мішель і сказав: — У вас гарні діти. Ти знаєш, чому ти тут? Мішель підняла голову і тихо відповіла: — Не знаю. Навіщо ви нас тримаєте? Кастелло посміхнувся: — Вас що, тут погано утримують? Чи є проблеми? Дивись на мене, коли я говорю. Я не люблю, коли мене оминають очима. Він зробив паузу і продовжив: — Ти тут через свого чоловіка. Сем зірвав угоду, і тепер мій бізнес під загрозою. Ти і твої діти — гарантія того, що він виплатить борг. Поки він не розплатиться, ви будете жити тут, під моєю охороною. Мішель стримано сказала: — Мої діти голодні. Кастелло розсміявся, його голос луною відбився від стін: — Голодні? Я ж їм не батько. Але нагодуємо вас. Тільки запам'ятай: тут усе просто — твоя мотивація працювати за їжу. Хочеш, щоб діти були ситі — будеш трудитися. Це краще, ніж нічого. Він нахилився ближче, його очі блиснули: — Поки твій чоловік не поверне борг, ти будеш жити тут і працювати. Це твоя ціна. Він повернувся до охорони: — Простежте, щоб їм усе дали. Але пам'ятайте: вони тут не гості. Вони — гарантія.