***

Джісон сміється з жарту Чана, поки вони годують тварин і перевіряють, чи все з ними гаразд. Хлопцю подобалося працювати в притулку. Ця робота заспокоювала його, приносячи в постійно тривожне існування трохи гармонії. До того ж Хан все життя мріяв про собаку. Однак алергія на шерсть у його мами перекреслила всі бажання парубка. Але й зараз, винаймаючи квартиру разом з Крісом, він не може взяти собі песика. Господарка категорично проти. Тому хоч на роботі Джісон може взаємодіяти з тваринами, що невимовно тішить.

– Ой, там новий відвідувач, – Чан першим помічає невисокого хлопця, який стоїть біля стійки в коридорі. А Хан – як від зацікавленості загоряється погляд кращого друга.

– Доброго дня, чим можу допомогти? – на його вустах розцвітає професійна усмішка.

– Доброго. Я б хотів взяти у вас котика, якщо є така можливість, – юнак нервово поправляє свій светр, уникаючи прямого зорового контакту з Чаном.

– Так, звісно. Це так чудово, що ви вирішили взяти тваринку. Сподіваюся, ви зможете подарувати їй справжній дім, – Джісон всміхається, спостерігаючи за кращим другом.

– Але це ще не все, – тихий голос парубка зупиняє Чана на виході з приміщення.

– Так? Ви хотіли щось іще? – запитує Джісон, користуючись секундною затримкою друга.

– Ну знаєте... Я зараз шукаю роботу... – голос юнака з кожним новим словом стає все тихішим, аж поки він майже не викрикує: – ... Чи немає у вас лишньої вакансії доглядача?! Я б хотів влаштуватися до вас на роботу!

– Так, звісно, – Кріс сяє, як нова копійка. – Ви ж маєте з собою резюме чи щось таке?

– Ах, так, так я приніс, – хлопець риється в своєму рюкзаку, поки не витягує трохи погнутий папір, і простягає його розгубленому Джісону. – Ось, візьміть, будь ласка.

– Тож коли ви можете взятись до роботи? Розумієте, нам завжди потрібні люди, тому чим швидше, тим краще, – ніяковіючи пояснює хлопець, а незнайомець підходить до нього ближче.

Джісон бачить, як Кріс дивиться на Мінхо. І він ламається під тиском власних непромовлених слів. Десь глибоко в душі розуміючи, що давно втратив свій шанс на те, щоб відкрити почуття. Чан любить його, як друга, але ніколи не покохає, як хлопця. Хану хочеться сховатися від теплої усмішки юнака, яку він дарує Лі.

Новий потенційний працівник вражає своєю красою, і хоч Джісон і мав би його ненавидіти за те, що Мінхо привернув увагу Кріса. Та він не може, бо розуміє, що у нього не було й шансу. Ніколи не було.

– Я – Хан Джісон, – він тисне руку парубку, який сканує його своїми котячими очима, вишукуючи щось відоме лише йому.

– Лі Мінхо, приємно познайомитися, хоч ми й навчаємося в одному університеті, – хлопець тихо сміється з витягнутого обличчя Джісона.

– Що? – Кріс переводить здивований погляд з одного хлопця на іншого. – Хані, як так сталося, що ти не знаєш, Мінхо? Я Чан, до речі, або Кріс, як тобі буде зручно.

– Все окей, – Лі випереджає Джі. – Це просто я спостережливий, але не надто контактний. Тому це нормально, що ти не в курсі хто я.

– Але тепер будемо знайомі, – Хан сяє своєю найяскравішою усмішкою.

Він думає, що, можливо, доля дає йому іншу можливість, зіштовхуючи з Мінхо. І хто він такий, щоб відмовитися від неї?

– Кхм, хлопці ви йдете? – цей майже інтимний момент між ними руйнує Чан з своїм тихим покашлюванням. Кінчики його вух червоніють, і Хану дуже цікаво знати причину.

– Так, так, пробач, – Мінхо першим відвертається прямуючи за Крісом, щоб вибрати собі котика.

Джісон плететься за ними. Йому теж цікаво, кого обере для себе Лі. Грайливого чи спокійного кота? Білого, чорного чи рудого? Дівчинку чи хлопчика? Поки ці питання кружляють в голові юнака, Мінхо з щасливою усмішкою притискає до себе Суні. Улюбленця Хана. Ну нііі, це вже занадто.

Мало того, що цей хлопець відібрав у нього Чана, так, Джісон був певен, що пограв цей бій з самого початку, так ще й кота забирає. Це нечувано!

– Я заберу з собою Суні. Правильно? Його ж так звати? – з іскристою радістю питає парубок, а в Хана серце стискається у грудях. Він не може дихати. Не день, а якесь лайно.

– Так, це Суні, – м'яко всміхається Кріс. – Ти ж знаєш, як доглядати за тваринами, правда?

– У мене вже є два котики, тож я досвідчений батько, – він сміється разом з Чаном, а Джісон готовий заплакати від відчаю. Чому в один момент в нього відбирають кращого друга і улюбленого кота?!

– Хані, ти чого? – Кріс підходить ближче, помічаючи стан хлопця. – Ти так засмутився через те, що Мінхо забирає Суні?

Лише після слів кращого друга Джісон помічає сльози на своїх щоках. Чому він плаче? Невже все настільки погано?

– Ні, ні, все окей, – хлопець швидко стирає солоні краплі з червоних щік.

– Гей, ти можеш приходити до мене, щоб побачитися з Суні, якщо хочеш. Я не проти, Джісоне, – і на біса він такий добрий?! 

Зрозуміло, що Мінхо сподобався Крісу. Він красивий, милий, добрий, ще й тварин любить. Це смертельне комбо для серця Чана. Джісон знає про всі вподобання друга, тому не дивується, коли в очах Бана з'являється ніжність.

Хан почувається зайвим. Так завжди було, коли в їхній маленькій компанії з двох людей з'являвся хтось іще. У його душу пробирається темрява, вона шепоче, що він нездара, що нічого не може зробити. Роздирає груди, вириваючи серце, яке відбиває свій нерівний ритм.

– Все окей, не зважайте. Крісе, ти ж можеш оформити Суні без мене? – після обережного кивка хлопець продовжує. – От і супер. Я на хвилинку відлучуся.

Джісон тікає, як останній боягуз. Найменше у світі він хотів бачити співчуття в очах Чана. Так, юнак знав, що поруч з Крісом він може бути слабким. І не раз Хан окроплював своїми сльозами міцне плече друга, але зараз все було інакше. Джісон не хотів відкривати свої справжні почуття. Він хотів заховати своє надломлене серце у дерев'яну скриньку і віднести її у найвіддаленіший куточок планети Земля. Парубок так старанно приховував свою закоханість не для того, щоб викласти все на тарілці в такий момент. Ні, не тепер.