Розділ 10

Це ж просто побачення, то чому я так сильно хвилююся? 

Я ніч нормально не спала, адже кожних дві години прокидалася з думкою про сьогоднішній вечір. Мозок відмовлявся вимикатися, натомість підкидав мені різні варіанти розвитку подій, від яких я не могла абстрагуватися. 

Зранку у мене все падало з рук. Я не могла сконцентруватися ні на чому. Чистила зуби і думала про Вінса. Готувала сніданок і спалила тости тільки через те, що прокручувала в голові можливі діалоги. Мені хотілося підготуватися до будь-якої бесіди, щоб не виглядати дурепою. 

З обіду я почала підготовку до зустріч. Мало не годину я простояла під душем і ще ж стільки витратила на зачіску. Найважчим для мене був макіяж, який з першого разу ніяк не хотів виходити. Я декілька разів перемальовувала стрілки, перш ніж побачила щось більш-менш пристойне. 

Коли справа дійшла до вбрання моє хвилювання збільшилося. Я дивилася на лілову твідову сукню від Chanel, яку мені прислав Вінс і думала про те, що боюся її одягати. По-перше, вона була з нової колекції, а тому коштувала більше, ніж я б змогла колись заробити. По-друге, мені здавалося, що я не створена для такого люксу. 

Але діватися нікуди. Вінс хотів бачити мене у своєму подарунку, а я не могла відмовити. Саме тому я стояла перед дзеркалом і дивилася на те, як сукня вдало підкреслювала мою фігуру. Мені справді подобалося те, що я бачила. Образ вийшов ніжним і легким. 

Коли залишилися лічені хвилини до мого виходу, я важко зітхнула. Мої руки тремтіли, а нутрощі стискалися в один вузол. Я надзвичайно сильно хвилювалася. Те, що було вранці не зрівняється з тим, що я зараз відчуваю. 

Чого я боялася?

Всього і одразу. 

Мені було страшно розчарувати Вінса і самій розчаруватися. Мені було страшно зіпсувати вечір, але при цьому я була не готовою до пропозицій його продовжити. 

Сумнівні думки в голові накладалися одна на одну. Та вартувало мені побачити Вінса перед собою, як я відчула метелики в животі. Один тільки його погляд змусив мене забути про все, що я думала до цього. І я навіть не знаю як мені реагувати на таку магію, що безжально на мене діє.

***

Трясця, я так хотів цієї зустрічі, але опинившись на ній і двох слів не можу зв’язати. Такого хвилювання у мене давно не було. Здавалося, що це перше побачення в моєму житті, хоча це було далеко не так. За спиною великий багаж досвіду, але сьогодні він мені не знадобиться.

По Ванессі також видно, що вона жахливо нервує. Чого вартує те, як вона раз за разом намагається натягнути сукню на коліна, а ще відводить погляд кудись у сторону. Я ж розумію, що їй байдуже, яку вулицю ми проїжджаємо. Вона намагається концентрувати свою увагу на всьому, але тільки не на мені. 

- Тобі дуже пасує цей колір - мовчанка мене дратує, а тому я вирішую її перервати. 

- Дякую. У вас гарний смак - голос такий тихий, що доводиться зменшити гучність музики, щоб його почути. 

І знову незручна пауза. 

- Чому ти така застресована? Якщо ти боїшся чіпляння з мого боку, то його не буде. Я не збираюся лізти у твій особистий простір і тим паче натякати на щось непристойне. Розумію, що тобі може бути це неприємно, а тому без твого дозволу нічого не буду робити - я повертаю голову у сторону пасажирського сидіння, щоб подивитися на реакцію дівчини і радію тому, що вона з полегшенням видихає.  

- Дякую за ваше розуміння. 

- Ванессо, якщо у нас вже побачення, то може хоч зараз перестанеш "викати"? - коротка посмішка з’являється на обличчі художниці і я стримую себе від того, щоб на ній не залипнути. Все ж таки я досі за кермом. 

- Це звичка.

- Від якої потрібно позбутися. 

- Я постараюся. 

Атмосфера починає ставати кращою. Стіна з хвилювання дала перші тріщини і я сподіваюся, що до кінця вечора зможу її розбити. Мені дуже хочеться, щоб Ванесса запам’ятала наше перше побачення і ще не один раз згадувала його, як приємний спогад.

А для цього потрібно добряче постаратися.

***

Припаркувавшись біля галереї, Вінс попросив зачекати мене в автомобілі, щоб він зміг відчинити пасажирські двері. Посмішка відразу з’явилася на обличчі, коли чоловік протягнув руку, щоб допомогти мені вийти з авто. Кому б не сподобався цей джентльменський вчинок?

- Міс, я вдячний, що ви вирішили скласти мені компанію на цій виставці. Не проти маленької тактильності? - Вінс виставляє лікоть, за який я мовчки беруся. Мені хочеться стати ближчою до цього чоловіка, а тому пручатися немає сенсу. 

- Ми зараз виглядаємо ніби голівудська пара, яка готова підкорювати червону доріжку - люстерка поруч немає, але я можу побачити наше відображення у панорамному вікні галереї.

Я боялася, що буду на фоні Вінса недоречною, але сильно помилилася. Якщо бути відвертою, то в середині я кричала від того, що поруч зі мною такий чоловік. Чого вартували тільки погляди людей на нас, які час від часу я на ловила у натовпі. 

- Можливо. Мені подобається як ти гарно вжила слово “пара” по відношенню до нас… - слова Вінса я намагаюся пропустити повз вуха, щоб ще більше не збентежитися.