Розділ 9

Тиждень по тому…

-  Навіщо Вінс це робить? Чого він домагається? 

Я дивилася на білу прямокутну коробку, перев’язану атласною стрічкою з чорною фірмовою трояндою і боялася її відкривати. Двадцять хвилин тому приїхав кур’єр з нею та конвертом, в якому лежало два квитка на виставку присвячену французькому художнику Полю Сезанну. 

- Ванессо, хоч убий, але я тебе не розумію! Статний чоловік щодня, протягом тижня, намагається завоювати твою увагу, а ти тільки носом крутиш. Що тобі з його дій не зрозуміло? 

Починаючи з нашої останньої зустріч Вінс став надто наполегливим. Навіть попри всі мої протести та заперечення, він щодня присилав кур'єрів до кампусу. Мені вже було ніяково перед сусідами, але чоловіка це взагалі не бентежило. 

Щоразу від Вінса приходило щось нове: то квіти, то солодощі, то ексклюзивні фарби. Незмінною залишалася тільки записка, в якій мене просили про побачення. Я одночасно і раділа, і лютувала від такої уваги.

Сьогодні ж ситуація змінилася. По-перше, мені прислали сукню від Chanel, яку я собі зможу дозволити, напевно, тільки у наступному житті. По-друге, до квитків, які було неможливо дістати простим смертним, додавалася записка, яка цього разу відрізнялася своїм змістом. 

“Художнице, я вже не такий молодий, щоб довго бігати та і надокучати не люблю. Я тобі говорив, що якщо у мене є цілі, то я не бачу перешкод. Від слів своїх не відмовляюся. Протеб хочу уточнити, що запал може і пропасти, якщо не буде жодної віддачі. Я хочу тебе побачити, але вже не під приводом роботи. У тебе є час подумати до завтрашнього вечора. Ми можемо сходити удвох на виставку і я вважатиму це побаченням або ти можеш обрати собі іншу компанію, і я прийму це за відмову. Вибір за тобою. У будь-якому випадку, якщо ти не захочеш моєї компанії, я відступлю і більше не буду діставати своєю персоною.

Вінс”

- Ну не вірю я, що у нас щось вийде. Я йому не рівня. 

- Та ти дістала торочити одне і те саме. Яка в біса різниця, рівня чи ні, якщо є хмімія? Тим паче, Вінс сам заявив тобі, що йому байдуже на це. То якого милого ти далі себе гризеш? 

Якби ж я знала… 

У той вечір, коли Вінс допомагав мені малювати, ми мали змогу нормально поговорити. Чим довше ми працювали, тим більше я розслаблялася і давала собі можливість поставити питання, які мене цікавили. Одним з них було і про нерівність у парі. 

- Скажіть, чому ви не шукаєте дівчину зі свого кола? - питання було досить спонтанним. Вінс аж з подивом глянув на мене. 

- Зі свого кола? Що ти маєш на увазі?

- Ну от, ви кличете на побачення студентку, яка досі перебуває в пошуках себе і ще далека від самореалізації. У мене за плечима немає ні досвіду, ні мудрості. Я не знаю про що можна з вами розмовляти, щоб викликати інтерес, а не банальне бажання поглузувати - хвилювання окутало мене з середини так сильно, що довелося зробити паузу аби перевести дух. 

- Ще щось хочеш добавити до цього “прекрасного” монологу? 

- Так. Ви можете дозволити оплатити мою мазанину на полотні і навіть не звернути увагу на її вартість. Я ж проста художниця, яка бігає від підробітку до підробітку. Навіть виглядати поруч з вами буду недоречно - останнє речення далося мені з такою важкістю, але принаймні я озвучила те, що мене турбувало насправді. 

- Я співчуваю тобі, якщо ти вважаєш свої роботи “мазаниною на полотні”. Доки ти так думаєш, доти і люди так сприйматимуть твою творчість. 

- Мої батьки роками говорили мені, що я займаюся дурнею, яка в житті мене ніколи фінансово не забезпечить. Вони перші назвали мої картини мазаниною - я не звикла скаржитися на те, що мене болить, але промовчати зараз не могла. 

- Твої батьки надто вузько мислять і, на жаль, цим гублять твоє майбутнє. Будь-яка справа має потенціал, якщо до неї підійти з ентузіазмом і бажанням працювати. Так, виходити буде не з першої спроби, можливо і не з десятої. Проте, якщо докласти зусиль, то на двадцятий раз ти досягнеш поставленої цілі. 

А далі Вінс почав розповідати про свою юність та перші спроби стати на ноги. Мені сподобалося те, що він не соромився своїх невдач і говорив все, як було насправді. Завдяки цьому у мене похитнулася думка про те, що я спілкуюся з якимось страшним мафіозі. Навпаки, я побачила досить амбітну та цілеспрямовану людину, яка, хоч і не до кінця легально працює, але в житті багато чого досягла. 

- Дякую, що поділилися своїм досвідом. Мені було цікаво почути вашу історію. 

- Знаєш, Ванессо, в якійсь мірі я розумію твої слова про нерівність і тому подібне. У твоєму віці я відчував щось схоже. Але зараз ситуація зовсім інша. І колись ти також зрозумієш як це, коли тебе вже нудить від твого кола, адже воно стає таким одноманітним. 

Сумніватися у словах чоловіка я не мала причин. Навпаки, мені хотілося вірити тому, що він мені говорив. 

- Можеш вважати мої слова банальним підкатом, але я все ж таки скажу, що ти особлива - погляд опускається кудись у землю, бо я не можу чути подібне і дивитися у вічі чоловіка, що змушує метелики в моєму животі високо злетіти - Так, ти від мене молодша на 18 років років, десь ще дуже наївна, десь недосвідчена. Ми з тобою не на одному рівні, що тебе бентежить, а мені ні. Але навіть сукупність усіх цих факторів не заважає мені відчувати до тебе щиру симпатію.