Розділ 2

- Ванессо, чому стоїш мов вкопана? Покажи свої роботи - від мене не приховується те, як великі блакитні очі округлюються ще більше. Здається, моя поява і сказані слова ввели майбутню майстриню в справжній ступор. 

- Т…так, хвилинку - дівчина почала метушитися по студії, щоб знайти зразки своєї роботи. Я ж вирішив присісти за її робоче місце аби  роздивитися те, над чим вона збиралася працювати. 

- Це також твій ескіз? - я дивився на пістолет, який складався з десятків маленьких деталей, що гарно поєднувалися за допомогою штрихів та тіней. Філігранна робота, яку хотілося роздивлятися.

- Мій. Я швидкоруч намалювала його під час однієї з пар - воу, а у дівчини реальний талант - Ось, тримайте. 

Переді мною поставили шматків десять штучної шкіри, на якій були тату в різних техніках. Я б не сказав, що це роботи новачка. Відчувалася впевнена рука майстра з досвідом. Окремої уваги заслуговували ескізи, які були авторським. Евану пощастило знайти такий скарб у свою команду майстрів. 

- Талановита дівчинка, нічого не скажу - слова адресувалися брату, а от погляд…

Перелякана Ванесса стоїть дивлячись у підлогу, а я відчуваю дурнувате бажання розважитися з нею. Здогадуюся, які думки крутяться в її голові. Напевно думає, що я якийсь небезпечний тип. Не скажу, що це не так, але юних створінь я точно не скривджу. 

- Еван, хочу, щоб вона била джокера. Але будемо робити тату у твоїй студії, а не в цій маленькій комірчині для персоналу. 

- Ти ж хотів додати ще фішки з казино, для цього потрібно трохи часу, щоб підігнати їх під ескіз. 

- Ми їх пізніше додамо. У мене не так багато часу. Тому варто приступати до роботи. 

- Я не буду робити вам тату. Нехай хтось інший візьметься за це - тихий голос викликає подив. Ванесса досі дивиться кудись у підлогу, що мені не подобається. 

Підійшовши упритул до дівчини, я двома пальцями підняв її підборіддя, щоб зазирнути у вічі навпроти. Зіниці одразу розширилися, коли я попав у поле зору. 

- Чому? 

- Тому що я не майстер? 

- Хм… а якщо ти не майстер, то що ти тут робиш? 

- Я тільки навчаюся. У мене не було досвіду працювати з людьми і я не готова до цього. 

- Даремно. Мені здається, що ти просто переводиш матеріали на еко-шкіру. У тебе є прекрасна можливість мати свого першого клієнта. Оплата буде тобі, а Еван навіть комісію не візьме - і знову зміна емоцій. Обличчя цього дівчиська ніби калейдоскоп. З кожною хвилиною з’являється щось нове. Зараз, на приклад, я бачу зацікавленість. 

- А… - я змахнув рукою, щоб власник салону замовкнув. З ним я окремо розрахуюся. 

- Ну, то що? Спробуєш чи будеш далі сидіти у цій комірчині? 

- А, що буде, якщо у мене не вийде? - гарне питання. Думаю, що нічого, але озвучити вирішую зовсім інше.

- Тобі краще не ставити ті питання, відповідь на які не готова почути - дівчисько тільки кліпнуло на почуте. Головне не перестаратися з образом, бо реально її злякаю. 

- Брате, не веди себе як козел і не лякай Ванессу. Вона встигла двічі зблідніти тільки від того, що ти досі забавляєшся образом грізного мафіозі. 

- От мав ти зіпсувати такий напружений і драматичний момент - голос стає менш холодним, а обличчя наповнюється емоціями. Здається, я знову починаю бути більше схожим на людину, ніж на айсберг. 

- Очманіти можна…

***

Шалене серцебиття я змогла вирівняти, коли опинилася в студії, де мала бити тату своєму першому клієнту, який ще й виявився рідним братом Евана. Якось я цього навіть не очікувала. 

- На фарбує алергія є? - я почала підготовку свого робочого місця для сеансу. Потрібно було взяти одноразові інструменти, фарбу, машинку та розмістити це все біля крісла, в якому сидів мій клієнт. 

- Немає. 

- За добу до нашого сеансу не пили алкоголь? Не приймали наркотики або ліки, що розріджують кров? - питання завчені на пам’ять, але голос досі нестабільний. Я не так боюся цього чоловіка, як того, що можу зганьбитися перед Еваном. Еко-шкіра - це не жива людина. 

- Звичайно, що ні - щось мене ця відповідь не дуже переконала, але перепитувати я не наважилася. 

- Покажіть, будь ласка, місце, де ви бажаєте тату - зібравшись  духом, я повернулася у сторону чоловіка, що вальяжно розкинувся в кріслі. 

- Є у мене одна ідейка - на цих словах я дивлюся, як рука з масивним перстнем спускається до пряжки ремня. О ні! Він знущається? 

Брат Евана якось не дуже добре посміхається мені, а потім починає повільно знімати ремінь. Я не знаю куди діти погляд. Мені стає надзвичайно ніяково від цього всього. Особливо, коли гудзик з ширінкою також розстібаються. 

- Я не роблю тату в інтимних місцях - слова звучать надто швидко і зовсім невпевнено. 

- Крихітко, а я і не просив про це. Хоча, якщо дуже хочеш, то я можу змінити своє рішення - чоловік усміхається мені кутиком роту. Жахливе відчуття, коли з тебе хтось так кепкує. 

- Ні, дякую!