Р.12. Епізод 4: Зустріч з Мехаріанами

Після серії зустрічей з представниками різних рас, що тривали декілька циклів і залишили по собі змішані відчуття — від надії і вдячності (як у випадку з Флоребанами і Занфорами) до розчарування і настороженості (Ксантоїди, Веллітіри), — я вирішив, що мені необхідний перепочинок. Потрібно трохи, як казав мій незмінний супутник і цифровий друг — перезавантажитися, почистити кеш.

Тетрафан запропонував відвідати один із розважальних закладів «Астракорду», який, за його словами, славиться своєю невимушеною атмосферою, різноманітністю напоїв, безпечних для різних форм життя і… нейтралітетом до будь-яких відвідувачів, незалежно від їхньої раси, походження, політичних переконань чи минулого.

Залишивши свій екіпаж на борту, я прийшов у зазначений Тетрафаном пункт. На станції почувався напрочуд спокійно і безпечно, можливо підсвідомо знав, що служба безпеки завжди напоготові.

Ось і він, бар-арка «Спектральний Дрифт». Це місце нагадувало сучасний нічний клуб, але з поправкою на міжзоряний масштаб і мультирасовий склад відвідувачів. Приглушене, різнокольорове освітлення. Пульсуючі промені, мерехтливі голограми, плазмові спалахи — створювали ілюзію руху, свята. Гучна, ритмічна, але якась чужа музика, що здавалося, складалася з незвичних для мого слуху звуків, вібрацій, ритмів, заповнювала простір, змушуючи тіло рухатися, підкорятися якомусь тваринному інстинкту, звільняючи від думок, переживань, реальності.

Різномасний, багатоликий натовп істот — гуманоїдів, інсектоїдів, рептилоїдів, енергетичних форм, роботів, якихось зовсім незрозумілих створінь, яких я не міг класифікувати — заповнював зал і окремі приміщення, створюючи відчуття нескінченного, хаотичного, але при цьому гармонійного руху, якогось вселенського карнавалу, який захоплював. Тепер я зрозумів Тетрафана, коли він казав про нескінченність Всесвіту в обидва боки і нескінченність форм життя, я це бачив на власні очі. Тільки в цьому вузькому діапазоні мого сприйняття міг розгледіти і малі, і гігантські форми життя, що вже казати про масштаб всього спектру нескінченного Всесвіту…

Тетрафан замовив у бармена-механоїда, що був схожий на багаторукого павука, якийсь незвичайний напій — яскраво-червоний, з бульбашками, що піднімалися з дна келиха і лопалися на поверхні, випускаючи легкий, ароматний димок. Я понюхав його приємний запах і згадав Мджокр Ресурсників, мутний, незрозумілий, від якого я швидко сп'янів, який бив в голову, як інопланетний кінь копитом. Після такого стусана я став безпорадний та ледь не загинув. Тетрафан запевнив мене, що він абсолютно безпечний для мого організму і навіть корисний. Я сів за вільний столик у кутку, намагаючись розчинитися в натовпі, щоб спокійно зібратися з думками, відпочити.

Але побути на самоті мені не вдалося. Не в моєму випадку. Моя історія наздоганяла мене, а в деяких випадках й випереджала.

До мене квапливо підійшли вони — Мехаріани.

Їх було троє. Високі — значно вищі за мене, — стрункі, гуманоїдоподібні силуети, але не гуманоїди. Їхні тіла були повністю вкриті чорним, матовим металом, який робив їх ще більш зловісними, чужими у цьому строкатому, галасливому натовпі. Метал був не просто обшивкою чи бронею, а частиною їхніх тіл, другою шкірою. Рухи були вивіреними, як у машин чи хижаків, що полюють на свою здобич і впевнені у перемозі. Складалося враження, що вони не знають ні жалю, ні співчуття, ні сумнівів. Обличчя повністю закриті шоломами, що нагадували голови якихось гігантських, хижих комах, з множиною червоних, як краплі крові, чи розпечене вугілля лінз-очей, які, здавалося, просвічували тебе наскрізь, як рентген.

Я невільно втиснувся в крісло, згрупувався, готуючись до найгіршого: захищатися, нападати, якщо буде потрібно, але не здаватися. На мене нахлинули спогади про напад на «Рай», їхню жорстокість, бездушність та ненависть до всього живого. Про їхню війну зі Світлими, мету, яка, як я тепер розумів, була не такою вже й поганою. І тут я усвідомив, що ця несподівана, небезпечна зустріч з ними не обіцяє мені нічого доброго і може стати для мене останньою.

Але внутрішній голос підказував мені, що я повинен бути сильним, спокійним і поводитись, як капітан.

— Вітаю, — промовив один з Мехаріанів, і його голос, синтезований, металевий, прозвучав на диво нейтрально, без будь-яких емоцій, як голос робота чи машини.

Я мовчки кивнув, не знаючи, що відповісти, як поводитися і чого очікувати від цих страшних істот, які з’явилися переді мною як привиди.

— Ми… чули про тебе, — продовжив Мехаріанин, його голос, як і раніше, звучав монотонно, байдуже. — Про Маду. Втікача з «Раю». Капітана корабля.

Вони стояли нерухомо, але я відчував, що мене вже аналізують. Не поглядом, не датчиками — чимось іншим, невидимим, що аж повітря стало щільнішим. На мить мені здалося, що всередині червоних лінз миготять коди — вони зчитували не моє обличчя, а щось інше.

— Тест на автентичність завершено, — промовив один.

— Результат: непередбачувана послідовність емоцій, — додав інший.

— Підтвердження: біологічний суб’єкт. Несумісний із повною синхронізацією, — завершив третій.

Я не розумів, що відбувається, але відчув, як щось проходить крізь мене — легкий холод, коротке тремтіння у свідомості. Їхні «погляди» проникали глибше, ніж будь-який сканер.