Р.12. Епізод 1: Прибуття в Ексаполіс

Розділ 12: Союзники і Вороги

Епізод 1: Прибуття в Ексаполіс.

Я був на своєму улюбленому місці капітана, вдивляючись у панорамне вікно на космічний пейзаж, що розгортався переді мною. Зорі, холодні й далекі, тепер здавалися не просто розсипом іскор на чорному оксамиті, а маяками, що вказують шлях, обіцяють нові відкриття, кличуть уперед до незвіданого. Після всього пережитого: втечі з «Раю», випробувань на Феррагусі та Ксіріусі, підступності Ресурсників, одкровень про Світлих і Кірійців — я почувався переродженим. Готовим до нового етапу шляху.

— Тетрафане, — промовив я, порушуючи тишу. — Роботи закінчили наводити лад на кораблі?

— Так, капітане, — відповів Тетрафан. Його голос, як завжди, лунав рівно й спокійно. — Усі основні системи корабля відновлено і функціонують у штатному режимі. Завдяки кристалу, який ми отримали від Ксантоїдів, час зарядки накопичувача енергії для миттєвого переміщення значно скоротився. Він чудово допомагає кораблю, як додаткове джерело енергії. Ми повністю готові до подальшої подорожі.

— Це добре, — кивнув я, хоча й не був упевнений, що радий цьому. З одного боку, я прагнув рухатися далі, шукати союзників, розкривати таємниці Всесвіту, боротися зі Світлими. Але з іншого… З іншого боку, я відчував якусь дивну втому: не стільки фізичну, скільки моральну. Мені хотілося спокою, безпеки. Хотілося… додому. Але дому не існувало. Лише цей корабель, нескінченний космос і невідомість попереду. Були лише теплі спогади про Іклу, які гріли мене і додавали сил.

— Ти знаєш, якесь безпечне місце… куди нам летіти? — запитав я, озвучуючи свої сумніви. — Ми спочатку, фактично, загубилися в космосі, знали наше приблизне місцезнаходження. Зараз із навігацією краще. І, крім того, нас розшукують Світлі… Якщо вони взагалі ще вважають це за потрібне після того, що сталося з їх дронами. Де нам знайти союзників у цій пелені космосу?

— Проаналізувавши ситуацію, — сказав Тетрафан, виводячи мене з роздумів, — прийшов до висновку, що нам потрібні не просто союзники, а могутні союзники. Самотужки протистояти Світлим, з їхніми ресурсами і технологіями, буде неможливо.

— Союзники — в тому і питання, — підсумував я. — Але де їх шукати? І хто захоче зв’язуватися з… втікачем? З… експериментом? З істотою, яка навіть не знає, хто вона така? Хто захоче ризикувати своїм життям заради когось, кого вони навіть не знають?

— Є одне місце, — відповів Тетрафан, з надією в голосі. — Місце, де зустрічаються представники різних рас, цивілізацій, світів. Ми можемо спробувати знайти там підтримку. Або принаймні отримати більше інформації про те, що відбувається у Всесвіті на цей момент і скоригувати свої плани.

— І що це за місце? — з цікавістю запитав я.

— Це нейтральний космічний ексаполіс, — пояснив Тетрафан. — Величезний торговий, дипломатичний і культурний центр, який не належить жодній з відомих рас. Місце, де теоретично можна знайти кого завгодно і що завгодно.

— І як вона називається? — знову запитав я.

— «Астракорд», — відповів Тетрафан. — Уже завантажив інформацію про неї у твій інтерфейс, капітане. Можеш ознайомитися.

Я подумки відкрив файл, який надіслав мені Тетрафан і почав читати. Інформація була вражаючою. Станція Астракорд була побудована дуже давно Серелліонами — расою, яка існувала на межі між матерією та чистими коливаннями. Вони вважали, що Всесвіт — це нескінченний потік форм і взаємозв’язків, що не має початку й кінця, і лише змінює стани. Серелліони створили станцію як інструмент спостереження за цими змінами, місце, де будь-яка раса могла знайти точку рівноваги серед власного хаосу. Їхні міста вже давно зруйновані часом, тому що Серелліони змінили свій стан, але Астракорд продовжує функціонувати, керуючись первинними алгоритмами гармонії, закладеними своїми творцями. 

Астракорд був справжнім, древнім перехрестям Всесвіту, місцем, де перетиналися шляхи сотень, а може, й тисяч різних рас. Місцем, де кипіло життя, укладалися угоди, плелися інтриги, вирішувалися долі цілих світів.

— Ти впевнений, що це безпечно? — запитав я, закінчивши читати, відчуваючи сумніви. — Адже там може бути хто завгодно. І не всі будуть раді нас бачити.

— Так, капітане, — відповів Тетрафан. — Але іншого виходу у нас, схоже, немає. Нам потрібні сильні союзники. І потрібна оновлена інформація. «Астракорд» — це найкраще місце, щоб знайти і те, і інше. Звісно, є ризик. Але хто не ризикує, той не п’є зоряного нектару, як то кажуть. І ми не можемо вічно ховатися. Ми повинні діяти.

Я замислився. Тетрафан, як завжди, мав рацію. Ми не могли постійно тікати, ховатися і відкладати неминуче. Рано чи пізно нам доведеться зіткнутися зі Світлими. І краще бути до цього готовими.

— Гаразд, — промовив я, прийнявши рішення. — Ти мене переконав. Прокладай курс на «Астракорд». Але спочатку…

— Спочатку знайдемо астероїд із золотом, 😁 — закінчив за мене Тетрафан. — Нам потрібна валюта. Воду ми маємо, а золото, як відомо, цінується майже скрізь.

Я схвально кивнув.

Тетрафан, використовуючи свої потужні сенсори, декілька годин сканував, літав, лихословив, але знайшов астероїд, багатий на поклади цього дорогоцінного металу. Ми увімкнули маскування, щоб не привертати зайвої уваги (хтозна, які ще «Ресурсники» можуть трапитися на нашому шляху), і наблизилися до астероїда.