Р.11. Епізод 6: Адаптація Валарга

Перші години Валарга, грізного Громохижака з планети Феррагус, на борту Тетрафана пройшли на диво спокійно. Цей хижак, який ще зовсім недавно уособлював собою лють і небезпеку рідної планети, в незвичному оточенні космічного корабля поводився напрочуд мирно. Звісно, давалася взнаки зміна обстановки, але, можливо, і не лише вона.

Спочатку він насторожився. Завмерши біля самого входу у вантажний відсік, Валарг повів головою, принюхуючись до незнайомих запахів, вдивляючись фіолетовими очима в напівтемряву, намагаючись зрозуміти, де він, що це за місце, хто його оточує, що йому загрожує. Потужне тіло, вкрите чорним хітином, було напружене, як стиснута пружина, готове в будь-який момент відреагувати на небезпеку, готове захищатися, нападати. Довгий хвіст нервово звивався, розсікаючи повітря з тихим, але виразним свистом, а з його пащі час від часу виривалося глухе, утробне гарчання, яке, здавалося, змушувало вібрувати сам поліметал корабля.

Але поступово, дуже повільно, обережно, Валарг почав розслаблятися. Він зрозумів, що йому нічого не загрожує, він у безпеці, його прийняли і не збираються вбивати.

Він з цікавістю кошеняти, яке вперше потрапило в незнайоме місце, почав з новою силою обнюхувати все навколо — підлогу, стіни, ящики, контейнери, якісь незрозумілі пристрої, які випромінювали запахи, видавали звуки, робили дивні речі. Він обережно торкався їх своїми лапами, хвостом, мордою, намагаючись зрозуміти, що це таке, навіщо воно тут, як воно працює. І в його поведінці я побачив живий приклад, який Тетрафан мені колись наводив, про дитину, яка вивчає, щоб зрозуміти, запам’ятати.

Особливу увагу Валарга привернули роботи. Ці механічні істоти, які спершу здалися йому чужими, поступово почали викликати в нього цікавість. Цікавість, яка перемагала страх, змушувала його наближатися та контактувати.

Спочатку він тримався від них на відстані, спостерігаючи за їхньою роботою, взаєминами. Він бачив, як вони лагодять корабель, переносять вантажі, спілкуються між собою, видаючи ці скреготливі звуки, які дратували його слух і не давали йому спокою.

Але потім, побачивши, що роботи не звертають на нього уваги, оскільки зайняті своїми справами і не становлять для нього загрози, тепер вже Валарг почав підходити ближче, обнюхувати їх, торкатися своїм гнучким хвостом, наче перевіряючи щось.

Роботи, в свою чергу, теж виявили до нього інтерес. Вони зупинялися, дозволяли себе обнюхати, відповідали йому своїми писклявими звуками. Іноді вони навіть гралися з ним — ухилялися від його хвоста, тікали від нього, а потім поверталися, як цуценята, які шукають дружби та любові.

Я на мить із цікавості спустився у вантажний відсік, картина була приголомшлива, роботи, які раніше насторожено ставилися до Валарга, тепер спілкувалися з ним легко й невимушено, як з другом, якого знали сто років…

— Бойовий, ти точно захистиш нас від Валарга? Бо вчора він дивився на тебе так, ніби ти головна страва дня.🤭 — Сказав перший ремонтник.

— Головна страва? Скоріше десерт. Це Ви двоє ремонтників — ось справжній делікатес під машинним мастилом.🤣 — Відповів бойовий робот.

— Валарг, ти розумієш, що я тут, щоб тебе при потребі нейтралізувати? Я машина для бою!😈 — Запитав бойовий робот.

— Ага, машина. Тільки виглядаєш так, ніби ти був створений для бою з пилом у відсіку.😂 — Відповів Валарг.

— Валарг, ти хочеш з’їсти мене? Це буде твоя найбільша помилка, я важу більше, ніж твій шлунок витримає. 😬 — Зі страхом запитав вантажник. 

— З’їсти… тебе? Ні, мені достатньо лише подивитися, як ти працюєш і в мене вже починається печія. 😂

— Не розумію, чому всі так бояться Валарга. Він не такий вже й страшний. 😑 — Констатував бойовий робот.

— Це каже той, хто застряг у вентиляції, коли Громохижак — чхнув. 😂 — Відповів перший ремонтник.

— Валарг, хочеш електричний розряд, щоб трохи підзарядитися? 🤭 — Запитав другий ремонтник.

— Ні, дякую. У мене від вашої електрики тіло починає свербіти. 😉 — Відповів Валарг.

— Валарг, як тобі пощастило вижити на Феррагусі? Там же все таке екстремальне. 😊 — Іронічно запитав бойовий робот.

— А як тобі пощастило вижити на цьому кораблі? Тут же все таке тупе… 😁

Я спостерігав за цією зворушливою сценою з усмішкою, відчуваючи, як радість переповнює мене.

— Схоже, вони остаточно подружилися, — подумки промовив я до Тетрафана, не приховуючи радості.

— Так, — відповів Тетрафан. — Це чудово. Валарг адаптується. Він приймає нове життя. Стає частиною нашої команди. Частиною нашої сім’ї.

І я був з ним згоден. Валарг, цей грізний хижак, вбивця, насправді виявився іншим: добрим, чуйним, розумним і вірним.

Він швидко звик до корабля, до незвичних умов, порядків. Поводився спокійно, розумно, як повноцінний член екіпажу. Роботи змайстрували біля стіни вантажного відсіку, поруч зі складними кріслами, щось на кшталт туалету, з системою перетворення відходів за Р.Х.З.М. технологією в елементарні частинки, така система була і в каюті капітана. Усе для комфорту екіпажу.

Він любив лежати у вантажному відсіку, згорнувшись калачиком, і спостерігати за роботою роботів. Іноді він навіть допомагав їм: приносив інструменти, підтримував деталі, виконував якісь нескладні доручення.