Р.10. Епізод 5: Продовження бесід

Роздуми про пройдений шлях і можливі варіанти майбутнього змішувалися в моїй голові з новими знаннями, які я отримував від Тетрафана. Я відчував, що стою на порозі якогось важливого вибору.

— Тетрафане, — звернувся я, — а що ти думаєш про світи? Ти казав, що їх багато. Що вони різні. Але як це зрозуміти? Як це відчути?

— Усі світи у тобі, Мадо, — відповів Тетрафан, його голос звучав м’яко, але впевнено. — Усі світи пронизують тебе, їхня енергія — в тобі. Ти, можливо, не можеш її побачити звичайним зором, але ти повинен знати, що вона є. І вона впливає на тебе. Постійно. Кожну мить. Кожен подих. У дитинстві ти бачив багато речей і називав це фантазіями. Але насправді, це не фантазії, Мадо. Це спогади. Спогади про інші світи, інші життя, інші реальності.

Після паузи додав:

— Завжди пам’ятай і не відрікайся від своїх фантазій. Ти думаєш, що фантазуєш, але знай: усі твої фантазії — це одна з реальностей.

— Але як це можливо? — запитав я, відчуваючи, як у голові знову все перевертається. — Як усі світи можуть бути в мені?

— Тому, що ти — частина Всесвіту, Мадо, — пояснив Тетрафан. — А Всесвіт нескінченний і єдиний. У ньому немає меж. У ньому немає поділу. У ньому все взаємопов’язане і взаємопроникне. Те, що ти створюєш сам, з болем і переживаннями, буде для тебе ціннішим, ніж якщо хтось просто принесе це тобі на тарілці. Це закон Всесвіту.

— Але… — почав я, проте Тетрафан м’яко перебив мене.

— Ти часто піддаєшся емоціям, які приходять ззовні, — продовжив він. — На тебе впливає весь світ, на тебе впливають поля: як погані, так і хороші. А вони народжують емоції. Це не ти народжуєш емоції — це народжує зовнішнє середовище. І ти повинен навчитися керувати цим. Повинен навчитися відрізняти свої емоції від нав’язаних. Свої думки — від чужих. Свою волю — від чужого впливу.

— А як щодо свободи? — запитав я, згадуючи про Ресурсників, про їхню підлість. — Я ж маю свободу дій і можу робити, що хочу в цьому Світі?

— Свободу не можна отримати, її треба заслужити, — твердо відповів Тетрафан. — Свобода — це стан душі! Ти можеш бути замкнений у своєму тілі, розумі, у своїх обмеженнях, але при цьому бути вільним. А можеш бути вільним фізично, але при цьому залишатися рабом: рабом своїх пристрастей, страхів, ілюзій. Ти замкнутий у своєму тілі, але замкнений тільки тоді, коли не борешся з цим, коли підкоряєшся цьому.

Я уважно слухав Тетрафана і раптом ясно зрозумів, що він має на увазі. Свобода — це не лише відсутність фізичного рабства, це насамперед внутрішня свобода, відсутність страхів, комплексів, забобонів і внутрішніх бар’єрів, які я сам собі створив або дозволив створити іншим. Свобода — це право бути самим собою, без страху бути незрозумілим, право йти власним шляхом, навіть якщо цей шлях не подобається іншим. І тепер я усвідомлював, що перш ніж звільняти когось іншого, я повинен спершу звільнити себе.

— Ти переважно дивишся на світ крізь призму фізичної реальності, — зауважив Тетрафан. — Ти шукаєш таких істот, як ти, тебе цікавить зовнішня оболонка, матеріальні можливості, структура тіл. Але поки твій погляд зосереджений лише на зовнішньому, ти втрачаєш головне — зв’язок із сутністю, душею, енергією. Чому ти не хочеш побачити душу й духовність? Пам’ятай: форма — лише відображення хвилі, а хвиля — це думка. Думка — це ти.

— Значить, є два світи: духовний і фізичний? — запитав я.

— Ні! — розсміявся Тетрафан. — Світ єдиний! Ти — атом, атом у величезному світі. Ти перебуваєш всередині цього атома і вважаєш його світом, забуваючи, що атом живе в іншому, більшому світі. Ти не побачиш цього зсередини атома. Ти живеш в оболонці, яку створив сам! Так і з тими світами, які всередині твого атома.

Я задумався, і раптом промайнула парадоксальна думка: «Якщо я — атом у чиємусь Всесвіті, то й мій власний світ наповнений цілими галактиками, які ніколи не здогадаються про мене». Усвідомлення двобічної безмежності на мить вибило ґрунт з-під ніг, та водночас подарувало найдивніше полегшення: бути «малим» — не соромно, якщо всередині тебе — теж нескінченність.

— Тетрафане, а твій капітан — пронизаний енергією? — раптом запитав я, згадуючи свої відчуття під час зцілення і випробувань.

— Один грам твого тіла випромінює в десятки мільйонів разів більше енергії, ніж грам Сонця, — відповів Тетрафан. — Це аксіома, Мадо. Ти — джерело енергії. Ти — сам втілення енергії. Ти частина Всесвіту. І можеш усе.

Я замислився.

— А рослини розумні? — несподівано для себе запитав я, згадуючи про Ксіріус, Офларіїв, їхній зв’язок із природою.

— Хм, я розповідав тобі про душу, хвилі та частоту, — відповів Тетрафан. — Хіба ти уявляєш їх нерозумними? Якщо все у цьому Всесвіті матеріальне, має свою хвилю і частоту, чи не здається тобі, що це не надто інтелектуальне питання з твого боку?

— Це означає, що і каміння, і рослини, і тварини, і я — що ми всі можемо обмінюватися інформацією із навколишнім середовищем? — уточнив я.

— Хіба ти можеш жити без обміну інформацією? — риторично запитав Тетрафан. — А чи зможуть це зробити інші? Обмін інформацією — це не просто слова чи думки, ти забуваєш про вібрації та хвилі. Спробуй уявити хвилю, що навічно застигла. Це й було б життя без обміну інформацією.

— Виходить, інформаційні системи та хвилі кожного індивіда, живого і неживого, взаємопов’язані і утворюють єдиний складний Вселенський комплекс — базу даних інформації та знань, частиною якого є і я? — підсумував я.