Р.9. Епізод 5: Реакція Мади

Я різко підвівся з крісла, мене похитнуло, перед очима різко почорніло. Трохи постоявши, знову сів у капітанське крісло, втупившись в одну точку, не в змозі повірити в те, що щойно почув від Тетрафана. Слухати й чути себе. Думка — хвиля. Світлі. Інформація, як цунамі, накрила мене з головою і я поринув у роздуми.

В якийсь момент всередині, наче щось закипіло, і чомусь, я переключився на себе. Вся моя історія, моє життя, яке, як мені здавалося, лише починалось, пов’язане з експериментом. Жорстоким, цинічним експериментом, проведеним якимись всемогутніми, байдужими істотами, творцями, богами, які, як виявилось, називають себе Світлими. Світлі — яке іронічне, знущальницьке ім’я раси для тих, хто грається з життям, як з іграшками. Ще й така лицемірна назва станції — «Рай»!

Я — невдалий експеримент. M.A.D.A.-261. Просто набір букв і цифр. Просто код чи річ. Ні, навіть не річ — дефектна деталь, яку викинули на смітник і забули. Забули… Чи намагалися забути? Я тільки почав вірити, що моє життя має сенс, тільки почав будувати себе — і от, наче хтось одним помахом стирає всі основи, на яких я стояв. Невже усе — лише гра? Невже вся моя воля, мої почуття і мої рішення — просто статистика, змінна у рівнянні, яке виводять десь далеко, у чужих головах, що ніколи не відчували болю чи радості? Я не хотів вірити в це. І водночас — не міг відкинути.

А кірійці… Вони теж створені, але якщо казати точніше — модифіковані. Штучно створені іншими істотами, Е.Т.А.-3, які, в свою чергу, були створені чи відновлені Світлими з попелу, щоб стати інструментом. І кірійці теж стали інструментом для видобутку ресурсів, для виконання брудної роботи. Раби?

Уся нещодавня впевненість у правильності обраного шляху, вся моя надія на світле майбутнє, свободу та щастя — усе це розсипалося на зоряний пил.

Весь цей світ, весь цей безмежний Всесвіт, який ще зовсім недавно здавався мені сповненим можливостей та краси, раптом стиснувся, перетворився на клітку. Величезну, багатошарову клітку, де одні істоти створюють інших, використовують їх, експериментують над ними, вивчають, препарують, а потім викидають за непотрібністю, як відпрацьований матеріал. Ще й вони самі придумують собі складнощі, не бачачи ситуації загалом, тому що, обмежені власним світоглядом.

І де у цьому всьому я? Хто я насправді? Що я таке? Навіщо я існую? Який мій сенс? Яке моє призначення? І головне — яка моя мета? Чи є вона взагалі? Чи я просто випадковість, збій у програмі, яка не має ніякого значення?

Ці питання, як гострі, розпечені голки, впивалися в мій мозок, шматували мою душу зсередини, повільно, болісно. Я не знав відповідей, не міг їх знайти. Не розумів нічого. Здавалося, земля йде з-під ніг, що я падаю у якусь в бездонну прірву, де немає ні світла, ні надії, ні сенсу.

Я знову згадав Ксантоїдів, про їхній загадковий лабіринт, їхнє… внутрішнє, енергетичне бачення світу. І я зрозумів, з новою, вражаючою ясністю, що вони праві. Що справжнє бачення — це не зір, яким я дивлюся на зорі. Не слух, яким я чую голос Тетрафана. Не дотик, яким я відчуваю крісло під собою. Справжнє бачення — це розуміння. Глибоке, інтуїтивне розуміння суті речей. Розуміння себе, Всесвіту. Розуміння свого місця в ньому.

Пригадав незгасну доброту Іклу, її… любов. І я зрозумів, що навіть у цьому жорстокому, несправедливому світі, де панує обман і експерименти, є місце для прекрасного: для світла, надії, справжнього кохання. І що, можливо, саме це світло, надія, кохання і є тим самим, що може врятувати цей світ і змінити його на краще.

У пам’яті спливли образи Міралу та Тетрафана, їхні розповіді, глибока віра. І я зрозумів, що віра — це не просто сліпе поклоніння, бездумне дотримання традицій чи релігія. Віра — це сила: величезна, нездоланна сила, яка допомагає вижити в найскладніших умовах, яка допомагає боротися з будь-якими труднощами, допомагає змінювати світ, допомагає знайти себе, свій шлях і мету.

І, нарешті, я згадав про себе. Про Маду. Невдалий, з точки зору Світлих, експеримент. Втікача з «Раю». Капітана космічного корабля. Воїна, який пройшов через стільки випробувань. Месника, який прагне справедливості. Про себе. Просто про себе.

Я сидів, заплющивши очі, намагаючись зібрати воєдино всі ці уривки спогадів, розрізнені думки, суперечливі почуття, несподівані відкриття. Намагаючись зрозуміти нарешті, хто я є насправді. Що мені робити далі, як мені жити в цьому новому, такому жорстокому світі.

Я навіть не уявляв, що чекає на мене в майбутньому. Не знав, куди мені йти, що робити, як жити далі. Але я зрозумів одне, точно й незаперечно: я не здамся. Ні за яких обставин. Буду вставати і йти, знову і знову. Я не зламаюся і помщуся.

Але моя протидія буде іншою. Не такою, як у Ресурсників — сліпою і жорстокою, не такою, як у Мехаріан — холодною і розважливою, і, звичайно, не такою, як у Світлих — байдужою і цинічною. Моя протидія не буде сліпою, бездумною, ні. Вона буде справедливою, розумною, гідною. Моя протидія повинна відрізнятись і буде спрямована не на руйнування, а на творення нового, кращого світу.

Моя рука перестала тремтіти, я знову відчув, як наповнююся силою. Я підвівся з крісла, відчуваючи, як в мені прокидається незвідана досі енергія, що пронизує тіло й виливається у непохитну рішучість. Я змінився, виріс. Став собою.

— Тетрафане, — промовив я, на мій подив твердо й впевнено, як голос справжнього капітана, який готовий до бою. — Ми продовжимо нашу подорож. Знайдемо своє місце у цьому складному Всесвіті. Доведемо всім і в першу чергу — самим собі, що ми — не просто невдалий експеримент. Ми — не просто іграшки в чиїхось байдужих руках, а щось значно більше. Ми маємо право на життя. На свободу і щастя. Ми покажемо їм, Світлим, що вони помилялися, ми не бездумні істоти, а щось більше. Покажемо їм, на що ми здатні.