Р.8. Епізод 3: Зустріч з Ресурсниками (Частина 1)

Нас втягнули всередину. Не було ні різких ривків, ні ударів — лише плавне, але непереборне ковзання крізь отвір, який, як виявилося, дійсно був шлюзом. Тетрафан ніби змирився з неминучим, принаймні зовні. Системи корабля працювали тихо, без збоїв і паніки, але я відчував внутрішню напругу Тетрафана, його готовність до будь-якого розвитку подій, недовіру та цікавість до того, що відбувалося.

Щупальце, яке нас захопило, виявилося не живим, а скоріше, частиною самої бази. Рухомим, технічним відростком, який втягнув нас у нутрощі цього штучного шматка астероїда, як павук затягує свою здобич.

Ми опинилися у великому, погано освітленому ангарі. Стіни, підлога і стеля були зроблені з того самого брудного матеріалу, що і зовнішня поверхня бази. Тут панував якийсь неорганізований, брудний порядок, який, втім, був порядком, а не безладом.

Повітря всередині було сперте, важке, з домішками хімічних випарів, схожих на запах машинного мастила, розчинника та ще чогось, незрозумілого, але дуже неприємного, від якого першило в горлі і сльозилися очі. І ще — пил, сірий, всюдисущий пил, який висів у повітрі, осідав на стінах, підлозі, на всьому, створюючи відчуття занедбаності.

— Тетрафане, аналіз атмосфери, — промовив я, відчуваючи наростання тривоги.

— Аналізую, капітане, — відповів Тетрафан. — Повітря придатне для дихання, але містить велику кількість домішок невідомого походження. Рекомендую не знімати шолом та активувати систему фільтрації. Є підвищений рівень радіації, але захист костюма впорається.

Знову кивнув уявному другові, хоча Тетрафан міг мене і не бачити. А я і не збирався знімати шолом та ризикувати.

Раптом звідкись із глибини ангара, з-за нагромадження якихось незрозумілих конструкцій, долинули звуки — грубі, уривчасті, гортанні, схожі на мугикання. І майже одразу ж з’явилися і вони — Ресурсники. Власники цієї дивної, ворожої бази.

Вони були невисокими, кремезними, присадкуватими гуманоїдами, не вище півтора метра на зріст, але при цьому широкими в плечах, жилавими. Їхні тіла були вкриті засмальцьованими, залатаними комбінезонами, які, здавалося, не пралися з моменту створення і не знали ні води, ні миючого засобу. На головах у них були шоломи, схожі на ті, що використовують шахтарі на примітивних планетах, з ліхтарями, які тьмяно світили в напівтемряві ангара, і якимись незрозумілими приладами, призначення яких я не знав. Облич… точніше, морд, я розгледіти добре не міг. Їх закривали громіздкі респіратори і темні, непроникні захисні окуляри, які надавали їм якогось зловісного, відштовхуючого вигляду. Деякі особини були без захисту на обличчі. Я міг роздивитись те, що було відкрито моєму погляду і не викликало ні симпатії, ні бажання мати з ними справу. Вузькі, щілиноподібні, бігаючі очі. Тонкі, криві, злі губи, перекошені в якомусь хижому, загрозливому оскалі. Вони були схожі на кротів і на щурів одночасно. На гігантських, розумних, двоногих кротів і щурів, кротощурів, які вибралися зі свого підпілля, щоб поживитися.

Їх було багато — близько двадцяти осіб, а може, й тридцять чи більше, — я не міг точно порахувати, та й не хотів. Вони виходили з темряви, з-за ящиків, контейнерів, звідусіль, оточуючи наш корабель щільним кільцем, розглядаючи його з неприхованим інтересом, навіть з жадібністю, як купці товар.

Їхня поведінка здавалася дивною — водночас хижою і стриманою. Наче вони чекали, оцінювали. Можливо, респектували кораблю, зовні надто цілісному, незнайомому. Або ж відчували приховану силу Тетрафана і не бажали наразитися на конфлікт без упевненості у перемозі.

Один із Ресурсників, мабуть, ватажок, — він був трохи вищим за інших, трохи кремезнішим, нахабнішим, і його комбінезон був густо вкритий нашивками, ніби збирав їх роками — переплетення символів, бруду і старих плям надавало йому вигляду, що вимагав поваги або принаймні обережності, — вийшов уперед і щось промугикав, звертаючись до нас. Його голос був грубим, хрипким і відштовхуючим.

— Тетрафане, — прошепотів я, ледь ворушачи губами, щоб мій голос не був почутий Ресурсниками, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги. — Ти розумієш, що він говорить?

— Аналізую… перекладаю, капітане, — миттєво відповів Тетрафан, його голос був тихим, секретним. 

— Їхня мова побудована на варіативному діалекті прамови Техно-осяйних. Я використовую протокол оберненого семантичного коду, приблизність перекладу десь 94%. Технічна назва мови: Грумм’а. Носії грумм’а майже «співають горлом». Фраза звучить, мов два гудучі акорди з різким прицмоком-питальником у кінці. Точніше — «гудіння нутра». Латиницею: TS — сухий клацок-питальник, XL — ствердний хрип, KH — різкий гортанний вибух, RR/GR — гудучі басові гуркотіння. 

— GA-RU-XL TA-NU-XL. NE-KH ZU TS (Каже: Вітаємо на нашій базі. Що вам потрібно?). — Тетрафан шепотів переклад.

— Скажи йому, — відповів я, намагаючись говорити якомога тихіше, але при цьому — чітко, впевнено. — Нам потрібна вода. І ми готові заплатити.

Тетрафан передав мої слова і ватажок, почувши про воду, зацікавлено промугикав у відповідь.

— LA-GRU-XL (Каже, що вода у них є), — переклав Тетрафан. — SI FA-GRU-XL! FA-GRU-XL! KO-PE-KH RA-XL (Але вона дорога. Дуже дорога. І що вони приймають тільки особливу плату).

— Золото? — запитав я, згадуючи слова Тетрафана про те, що золото є найбільш універсальною валютою у відомій частині Всесвіту.