Р.8. Епізод 1-2: Пошук ресурсів і Прибуття на базу

Розділ 8: Пригода 4 - Зцілення і Контроль

Епізод 1-2: Пошук ресурсів і Прибуття на базу.

Після відльоту з Кристалона і всіх пройдених випробувань, я почувався спустошеним. Не фізично — Тетрафан швидко привів мене до норми, використовуючи свої дивовижні технології. А морально, емоційно, духовно. Створювалося відчуття, що якась частина мене залишилася там, похована під товщею невідомості і жалю. Тимчасова втрата зору, хоч і компенсована новими, ще не до кінця вивченими мною можливостями, все ще давалася взнаки. 

Політ крізь безмежний космос минав спокійно, без пригод. І саме цей спокій давав мені простір для роздумів, переосмислення всього, що я пережив і відчув.

Я сидів у зручному капітанському кріслі, вдивляючись у панорамне вікно, що тепер здавалося мені не просто ілюмінатором, а порталом в інший світ, у незвіданий, таємничий Всесвіт. Намагався зібратися з думками, зрозуміти, що зі мною сталося, ким я став, ким ще стану, куди мені рухатися далі, навіщо мені все це потрібно.

Зображення у вікні змінювалися: одні зоряні системи, тьмяні і далекі, змінювали інші, ще більш тьмяні і ще більш далекі. Галактики, схожі на примарні вихори та розлиті краплі молока, пропливали повз, як видіння. Туманності, схожі на розляпані фарби на полотні нескінченності, як гігантські космічні квіти, що заворожували своєю красою, величчю і… байдужістю. Космос був незбагненним. І я відчував себе в ньому незначним, загубленим. Загубленим і самотнім.

Але ця самотність більше не лякала. Вона була не порожнечею, а тишею перед новим кроком. В цій тиші було місце для себе, усвідомлення і переродження. Можливо, саме так починається нова свідомість, не у боротьбі, а в згоді з порожнечею.

Почав згадувати своє минуле — уривчасті спогади про «Рай», лабораторію, Світлих, про Аву. І ці спогади викликали в мені лише розчарування і гнів. Гнів на тих, хто створив мене, позбавив мене вибору, зламав моє життя. А з іншого боку — дали мені життя…

Подумав про Феррагус — дику, небезпечну планету, магнітну бурю, Громохижака, та внутрішній голос. І ці спогади викликали в мені суміш страху, захоплення і вдячності. Вдячності за те, що я вижив і зміг навчитися.

Нахлинули спогади про Ксіріус — про цю мирну планету, Офларіїв, фестиваль Силь’тар, випробування голодом, пробудження сили, обряд родючості та Іклу... І ці спогади викликали в мені ніжність, смуток і якесь щемливе почуття, яке не міг назвати, пояснити чи забути.

Я думав про майбутнє: про те, що чекає на мене попереду. Те, ким я стану, куди я йду. Навіщо я живу. Ці думки викликали в мені не стільки страх і тривогу, не стільки невпевненість, скільки цікавість. Живу дитячу цікавість, яка змушувала мене рухатися вперед і шукати.

— Тетрафане, — промовив я, порушуючи тишу, що згустилася в рубці, як туман. — Скільки в нас залишилося води?

— Залишилося небагато, капітане, — відповів Тетрафан, його голос, як завжди, звучав спокійно, незворушно. — На кілька циклів вистачить, але необхідно поповнити резервні запаси. Ми все маємо, але ж думаємо про майбутнє і готуємося до нього. Зробити це потрібно якнайшвидше, поки роботи завершили ремонт.

— І де ми можемо їх взяти? — запитав я, згадуючи слова Тетрафана про те, що на Кристалоні не вдалося поповнити запаси. Там відсутні джерела, а атмосфера не дозволяє зібрати воду. — Адже не кожна планета підходить, і не на кожній планеті взагалі є вода.

— Знаю, капітане, — відповів Тетрафан. — Вже проводжу сканування найближчого космічного простору. Шукаю планету з великими запасами води. Бажано, звісно, щоб вона була придатною до вживання й безпечною. Але, як показує практика, знайти ідеальне місце буде непросто.

— Це точно, — гірко усміхнувся я, згадуючи про свої недавні пригоди і зустрічі з різними істотами. — Легких шляхів не буває. Особливо у нашому випадку. Особливо тепер.

— Знайшов! — раптом вигукнув Тетрафан, і в його голосі, незважаючи на всю його звичайну електронну незворушність, я почув непідробну радість. — Є одна… база. Дуже дивна. І за моїми даними, там може бути вода.

— Що з нею? Що дивного? — запитав я, з непідробною цікавістю.

— Вона… — Тетрафан замовк на мить, ніби підбираючи слова та не вірячи своїм власним датчикам. — Вона схожа на величезний шматок вісмуту з конхоїдальними зламами по периметру. І, за попередніми даними, там йде торгівля, і, можливо, ми зможемо обміняти щось на воду.

— Вісмут з конхоїдальними зламами? Торгівля? — перепитав я, не вірячи своїм вухам. — Посеред космосу? Якась база? Ти вмієш здивувати.

— Так, але дуже незвичайна. І, судячи з усього, стара. Дуже стара. Або навпаки нова — занадто нова. Не знаходжу жодних згадок про неї в базах даних Світлих. Це дуже дивно.

— А хто її власники? І чим саме там торгують?

— Сканую, — відповів Тетрафан. — Поки що не можу точно ідентифікувати. Але є ознаки життя. І різноманітної активності.

— Активності? — перепитав я. — Які саме?

— Різноманітні, — повторив Тетрафан. — Є сигнали, схожі на радіопередачі. Є сліди енергетичних імпульсів. Є рух. Великі й невеликі кораблі заходять і виходять з цієї бази.

— Треба діяти обережно, — промовив я.

— Згоден, капітане. Якщо там вуглецева форма життя, то, гадаю, не секрет: там завжди в ціні вода й золото, а отже, ми завжди зможемо обміняти одне на інше. План простий. Спочатку ми добудемо золото, а вже потім полетимо на базу.