Р.7. Епізод 1: Прибуття на Кристалон

Розділ 7: Пригода 3 — Сліпота і Внутрішнє Око

Епізод 1: Прибуття на Кристалон.

— Капітане, я виявив дещо незвичайне, — промовив Тетрафан, його голос, як завжди, звучав рівно, але мені здалося, що в ньому прослизнула нотка цікавості.

— Що саме? — запитав я, відриваючись від вивчення даних про Ксіріус, які Тетрафан вивів на екран після нашого відльоту.

— Планета, — відповів Тетрафан. — Знайшов інформацію про неї, вона позначена в моєму навігаторі, але в реальності сканер показує, що її наче й нема. Хоча візуально ми її бачимо… Хм… Можливо, у нас проблеми зі сканером, або якийсь збій. І, до речі, вона випромінює дуже слабкий і водночас аномальний сигнал.

На головному екрані з’явилося зображення. Планета була… дивакуватою. Вона не була схожа на жодне з тих небесних тіл, які я бачив раніше на зображеннях чи на власні очі. Вона нагадувала гігантський, сяючий кристал, що пливе в чорноті космосу.

Поверхня планети була вкрита різноманітними формаціями, які здалеку здавалися блискучими, переважно прозорими або золотистими, з вкрапленнями синього, фіолетового та інших кольорів. Усе це створювало враження якогось коштовного каміння, яке хтось недбало розсипав у безмежному просторі.

У цій планеті було щось неправильне. Щось, що суперечило законам фізики. Вона не просто світилася чи миготіла зламами світла — вона здавалася свідомою. Як око, що дивиться в космос. І, можливо… бачить мене.

— Це… красиво, — промовив я, зачарований побаченим.

— Так, — погодився Тетрафан. — Але краса, як ми вже знаємо, може бути оманливою. Я намагаюся отримати більше інформації, але щось заважає.

— Що ти маєш на увазі? — запитав я.

— Сигнали, які я отримую з планети, дуже слабкі і спотворені, — пояснив Тетрафан. — Наче хтось навмисно намагається їх заблокувати, або видозмінити. Це дуже дивно. І… небезпечно.

— Можливо, це природне явище? — припустив я. — Якась аномалія в складі атмосфери, або варіації в магнітному полі?

— Можливо, — погодився Тетрафан. — Але я не впевнений. Рівень магнітного випромінювання справді дуже високий, але не настільки, щоб повністю блокувати наші сенсори.

— Твої пропозиції? — запитав я.

— Пропоную підлетіти ближче, — відповів Тетрафан. — Спробуємо отримати більше інформації. Але потрібно бути обережними. Дуже обережними.

Я кивнув, відчуваючи хвилювання, змішане з цікавістю і передчуттям тривоги.

Тетрафан спрямував корабель до планети. Зображення на екрані поступово збільшувалося, і тепер я міг розгледіти деталі. Стало зрозуміло, що те, що я спочатку прийняв за суцільну поверхню, насправді було величезною кількістю окремих кристалічних формацій, які щільно прилягали одна до одної, утворюючи щось схоже на гігантську, нерівну, блискучу шкаралупу.

І раптом…

— Капітане! — вигукнув Тетрафан, і в його голосі я почув не лише тривогу, а й паніку. — Нас виявили!

— Хто?! — вигукнув я.

— Джерело не ідентифіковане! — відповів Тетрафан. — Але вони дуже сильні! І… не раді нам!

Корабель різко хитнуло, наче він натрапив на невидиму перешкоду. На екранах з’явилися попереджувальні сигнали, запищали датчики, замигали індикатори. Навігаційна сфера перед моїми очима раптом пішла брижами, а координатна сітка розсипалася. Виявилось, що хтось дійсно маскує свою планету, блокуючи хвилі сканера.

— Що відбувається?! — закричав я, намагаючись утриматися в кріслі.

— Стороннє втручання у навігаційний вузол. Параметри тяги «лихоманить»! Вони змушують нас йти на посадку! — відрапортував Тетрафан. Лише легке тремтіння у тембрі виказувало напругу. 

Я відчув, як корабель починає втрачати висоту, як він, не слухаючись керування, падає на поверхню цієї ворожої планети. 

Інстинктивно зосередившись на диханні, я стиснув підлокітники крісла. Це відчуття, коли сили, які ти не розумієш, беруть над тобою гору. Я знав його ще з лабораторії, але цього разу все було інакше. Ці сили не просто контролювали — вони вивчали.

— Ми можемо щось зробити?! — запитав я, відчуваючи хвилю страху.

— Я намагаюся… — відповів Тетрафан. — Але вони занадто сильні… Вони змінюють поле навколо нас. Ми ніби провалюємося в гравітаційну «яму».

І в цю мить я вперше відчув: ми не просто втрачали контроль. Нас притягувала воля іншої свідомості. Сила, що була давнішою, глибшою і… не обов’язково ворожою. Але точно не байдужою.