Р.6. Епізод 1: Відкриття Ксіріуса

Розділ 6: Пригода друга — Голод і Внутрішня Сила

Епізод 1: Відкриття Ксіріуса.

Роботи за декілька циклів чудово впоралися з роботою і відремонтували корабель, він виглядав так само як тоді, коли я побачив його вперше, просто неймовірно заворожуюче. Ми продовжили свій шлях крізь безмежний космос. Після пережитого на Феррагусі я відчував певне полегшення, але водночас і тривогу. Невідомість завжди лякає, а Всесвіт, як я встиг переконатися, сповнений несподіванок.

— Капітане, — пролунав голос Тетрафана, порушуючи тишу, — попереду планета, придатна для поповнення запасів води та, можливо, додаткових матеріалів.

— Що за планета? — запитав я, підходячи до вікна, де вже з’явилося голографічне зображення — блакитно-зелена куля, оповита білими хмарами.

— Ксіріус, — відповів Тетрафан. — За даними сканування, планета має розвинену біосферу, і… розумне життя.

Я подивився на голограму біля навігаційної сфери, розглядаючи проєкцію планети. Океанічна планета з великим материком, поверхня якого світилася смарагдовими лісами, золотими пустелями та широкими водними просторами.

— Розумне життя? — перепитав я, здивовано піднімаючи надбрівні дуги.

— Так, — підтвердив Тетрафан. — Гуманоїдна раса. Вони називають себе Офларіями.

На екрані з’явилося збільшене зображення представника місцевої цивілізації. Істота була гуманоїдної форми, але мала свої відмінності: зріст трохи менший мого — близько 160-170 сантиметрів, шкіра мала ніжний зеленуватий відтінок, а волосся було яскраво-червоним, як полум’я. Очі — мигдалеподібні, зі смарагдовими зіницями. На руках і ногах було лише по чотири пальці.

— Вони… красиві, — промовив я, розглядаючи зображення.

— За нашими даними, Офларії — миролюбна й духовно орієнтована раса, — додав Тетрафан. — Вони живуть у гармонії з природою і не мають розвиненої військової промисловості взагалі.

— Це… добре, — сказав я, відчуваючи полегшення. Після Громохижака мені хотілося зустріти когось, хто не намагатиметься мене з’їсти. — Але все ж таки, Тетрафане… Як ми повинні поводитися? Ми не можемо просто так втручатися в їхнє життя.

— Ти правий, капітане, — відповів Тетрафан. — Міжгалактичний протокол забороняє пряме втручання в розвиток цивілізацій, які не досягли певного рівня наукового і технологічного прогресу.

— Але що це означає на практиці? — запитав я. — Ми можемо з ними розмовляти? Можемо торгувати?

— Можемо спостерігати, — відповів Тетрафан. — Можемо відповідати на запитання, якщо вони їх поставлять. Можемо запропонувати допомогу, якщо вона їм потрібна, і якщо це не призведе до кардинальних змін у їхньому суспільстві. Але ми не можемо нав’язувати їм свої цінності, технології, спосіб життя.

— Це складно, — зітхнув я. — Як зрозуміти, де проходить ця межа: між допомогою і втручанням?

— Це питання філософське, капітане, — відповів Тетрафан. — І однозначної відповіді на нього немає. Кожен випадок унікальний. І в кожному випадку ми повинні діяти обережно, зважуючи всі «за» і «проти» та пам’ятаючи головне правило: не зашкодь.

Я замислився над його словами. Це була велика відповідальність. І я не був впевнений, що готовий до неї.

Водночас я розумів, можливо, саме ця невпевненість і робить мене розумною істотою. Не таким, хто без вагань нав’язує іншим свою волю, а тим, хто сумнівається та здатен по-справжньому почути, побачити, відчути. І, можливо, саме такий підхід — не слабкість, а сила. Бо сила думки полягає не лише в рішучості, а й у здатності зупинитися перед межею.