Р.5. Епізод 1: Прибуття на Феррагус.

Частина 2: Шлях та Самопізнання

Розділ 5: Пригода перша — Мовчання і Внутрішній Голос

Епізод 1: Прибуття на Феррагус.

Після того, як ми привели корабель до відносного порядку, відремонтувавши основні системи, серед яких зокрема й навігаційна, Тетрафан провів сканування ближнього простору. Поряд він знайшов більш-менш придатну планету з водяною парою в атмосфері для поповнення запасів води.

За лічені хвилини корабель уже гальмував, виходячи на орбіту невідомої мені планети. На голографічних екранах розгорнулася панорама, яка водночас зачаровувала і викликала тривогу. Планета була оповита щільною атмосферою, крізь яку пробивалися дивні, неприродні кольори.

— Капітане, — промовив Тетрафан, наповнивши своїм голосом простір, — це Феррагус. Згідно з даними сканування, планета має певні запаси води в атмосфері. Ми зможемо їх поповнити.

Я вдивлявся в зображення, намагаючись розібрати деталі. Планета здавалася… чужою. Не такою, яким я уявляв собі ідеальний світ.

Феррагус був більшим за «середню» планету, і Тетрафан попередив, що гравітація тут буде трохи вищою. Під час польоту на кораблі я цього не відчував, але після посадки, коли двигун вимкнеться, з’явиться легке, але постійне відчуття важкості.

Поверхня планети, наскільки дозволяла розгледіти щільна атмосфера, була переважно сірою, з рідкісними фіолетовими плямами.

— Ми приземлимося в одній з оаз, — повідомив Тетрафан. — Там менше вулканічної активності.

— А чому в оазі, що там за середовище? — запитав я.

— Температура на поверхні може значно коливатися, — відповів Тетрафан. — В деяких регіонах перепади сягають десятків, подекуди сотень градусів протягом доби. Але в оазах, завдяки місцевій флорі, клімат трохи стабільніший, від мінус п’яти градусів вночі до плюс сорока вдень. Ми спробуємо знайти місце з максимально комфортними умовами.

Оаза на планеті Феррагус виглядала як рідкісний куточок стабільності серед хаосу, з дивовижним балансом між суворістю і красою.

— Тетрафане, а що в тих оазах на нас може очікувати, можеш трошки розповісти про їхні особливості? — запитав я.

— Капітане, ви починаєте вчитись🤭, інформація завжди цінна, коли готуєшся. Звичайно можу, — відповів з посмішкою в голосі Тетрафан, немов був задоволений моєю допитливістю і продовжив. — Оаза розташована в природному заглибленні, більш захищеному від безжальних магнітних бур. Це може бути кратер вулкана, ущелина або зона, укрита природними стінами з базальтових утворень, що слугують бар’єром від вітру. Зазвичай розміри таких утворень коливаються: від кількох сотень метрів у діаметрі до десятків або сотень кілометрів, проте вони надзвичайно багаті на життєво необхідні ресурси. Мікроклімат та атмосфера здається менш щільною, а температура — стабільніша. Це робить оазу життєдайним прихистком на планеті.

Рослинність на Феррагусі здебільшого складається з флуоресцентних мохів та лишайників. Вони вкривають каміння м’яким світінням фіолетового, створюючи ілюзію, що оаза жива навіть уночі. Тут ростуть дивовижні рослини, схожі на гігантські хвойні дерева, але з фіолетовим, а іноді й темно-бордовим кольором хвої. Місцева «рослинність» виглядає як витончені конструкції з фіолетових металевих сплавів. Їхні «гілки» блищать у світлі блискавок, а «голки» здатні накопичувати електричну енергію. Коренева система глибоко йде в ґрунт, поглинаючи мінерали і утримуючи вологу. Плазмові квіти виглядають як дивовижні рослини, що нагадують звичайні, та мають пелюстки, які видають слабкі електричні імпульси. Ці квіти не тільки є джерелом енергії, а й слугують сигналом для певної фауни.

Зазвичай у центрі оази — невелике озеро, яке має металічний блиск через насиченість мінералами. Вода насичена іонами, тому може проводити електричний струм, як надпровідник, через що виглядає, ніби вона пульсує у світлі. По краях озера зростають «кореневі капсули» — дивні утворення, схожі на комбінацію коралів і грибів, які фільтрують воду, роблячи її придатною для споживання місцевими істотами.

Фауна складна та жорстока. Маленькі хижаки-скарабеї — жукоподібні істоти, вкриті блискучими чорними панцирами. Вони пересуваються з неймовірною швидкістю, поїдаючи плазмові квіти або полюючи на дрібніших істот. Також присутні великі хижаки, які переміщаються між оазами в пошуках поживи, одним з найнебезпечніших є Громохижак. Мирні мохоїдні також присутні. Вони великі, схожі на комбінацію равлика та броненосця, повільно рухаються в пошуках мінерального моху, яким харчуються. Їхні панцири мають забарвлення, що нагадують відблиски озера.

Вдень оаза виглядає загадково. Світло пробивається крізь щільну атмосферу, створюючи тьмяні відблиски на металічних поверхнях дерев. Уночі оаза перетворюється на сяючу казку, адже флуоресцентні рослини й озеро, яке випромінює слабке світіння, створюють ілюзію магічного прихистку.

Але Феррагус має свої особливості. Простір оази може мати стабільніше магнітне поле, через що прилади працюють тут краще, ніж деінде на планеті. Це також приваблює мандрівників і дослідників. Через велику кількість фауни й ресурсів оаза може стати небезпечною пасткою — магнітні бурі здатні раптово закрити виходи, а хижі тварини спроможні влаштувати засідки на мандрівників.

Оаза на Феррагусі — це місце, яке манить своєю унікальністю, але змушує постійно бути напоготові, — закінчив свою міні-доповідь Тетрафан.