Р.4. Епізод 8: Завершення

Я сидів у капітанському кріслі, вдивляючись у панорамне вікно, за яким розкинувся нескінченний, чужий космос. Тетрафан закінчив свою розповідь про різні форми життя, і тепер на містку панувала тиша, яку порушувало лише тихе шарудіння систем корабля та моє власне дихання.

— Що ж, — промовив я, порушуючи мовчання, — дякую, Тетрафане. Це було… вражаюче.

— Завжди радий допомогти, капітане, — відповів він.

— І що тепер? — запитав я. — Який наш план?

— Насамперед, — сказав Тетрафан, — потрібно повністю відновити працездатність корабля. Роботи вже закінчують ремонт основних систем, але ще чимало вузлів залишаються пошкодженими. Попереду ще багато роботи. Потім — поповнити запаси води і «Основи» для Мультикука.

— Тетрафане, а як працює Мультикук? — У той момент мені чомусь стало цікаво, яким чином цей прилад для приготування їжі робить те, що його просять. — Я так розумію, це складний пристрій, можеш мені розповісти?

— Звичайно, спробую коротко та інформативно, — радісно сказав Тетрафан, і почав розповідати, наче для першого класу школи.

— Мультикук у мене — це «Харчовий Гравіосинтезатор», по суті «Тривимірний принтер», тільки замість пластику він ліпить їжу з атомів, керуючи гравітацією. Ти формулюєш намір через нейроінтерфейс або своїми словами: що саме, який смак, яка текстура. Прилад перетворює це на просту для себе карту страви: не лише які молекули потрібні, а і яку мікроструктуру зібрати (шари, пористість, соковитість, хруст, кремову ніжність…), скільки вологи, яка кислотність і який ароматний «шлейф» має вийти. Далі мультикук налаштовує локальний баланс Загального Гравітаційного Поля (ЗГП): на мить «полегшує» потрібні частинки з «Основи», акуратно розмикає їхні зв’язки без нагріву, а потім так само м’яко з’єднує атоми назад, але уже в потрібному порядку. Це як друк шар за шаром, тільки друкарська головка тут — керована гравітація. Живить цей процес основний генератор корабля, тож готування відбувається «холодним шляхом»: карамельні ноти, «підсмажений» присмак чи вершкова текстура з’являються не від вогню, а тому, що мультикук синтезує саме ті молекули і таку мікрогеометрію, які дають мозку точне відчуття «обсмаженого», «топленого», «кремового» та ін.

«Основа» — це універсальний харчовий порошок, з якого все й ліпиться. Всередині — безпечні носії біогенних елементів: вуглеце- та воднево-насичені мікросфери (для вуглеводів), аміно- та пептидні гранули (для білків), ліпідні мікрокапсули (для жирів) і мінеральні наночастинки в інертних оболонках. Вони стерильні, стабільні, але легко перебудовуються в будь-яку харчову матрицю. Виробляю «Основу» в окремому гравіо-реакторі: збираю воду, CO₂, азот і солі з льоду, атмосфери… Далі гравітаційно «розкладаю» сировину на прості блоки (чергуючи короткі цикли зниження/підвищення ефективної маси й гравіо-дистиляцію), далі синтезую базові поживні кластери і висушую їх у вакуумі. Усе, що залишається від їжі, так само просто «обнуляю» — повертаю атоми назад у «Основу» без втрати якості.

Далі все просто. Подумав про «борщ із хрусткою пампушкою» чи попросив «напій із неоновою кислинкою та кометним холодком» — мультикук компілює запит у рецептуру, і за кілька секунд гравітаційні хвилі розкладають «Основу» у точну архітектуру: краплини жиру там, де треба для соковитості; білкові волокна — для «тіла»; мікрокристали солі — для виразного смаку; бульбашки газу — для ідеальної пінки; леткі ароматичні молекули — у правильних «кишенях» текстури. Керування за допомогою ЗГП дає дві головні переваги: швидко й надточно. Без випадкових підгорянь, без переварювання, без втрати поживності — лише чисте відтворення задуманої страви з «Основи», де сама гравітація стає верстатом, а твій намір — рецептом.

— Хм, от тобі й на. Тільки подумав — отримав. Усе просто! — Констатував я. — Справді, лінь — рушій прогресу! 😂

— Чому це? — здивувався Тетрафан.

— Тому, що для мене дія проста, я можу навіть не вставати з крісла: сказав — отримав. І все це зроблено, для того, щоб споживач витратив лише секунди на свою дію. Усе для споживача. 😉 — Відповів я і продовжив. — Але скільки знань і роботи стоїть за зручністю і простотою використання? Тисячі годин праці спеціалістів, щоб я не підводився з крісла. 😎 От і кажу: лінь — рушій прогресу! 😂

— Ха! Маєш рацію, 😁 — посміявся зі мною Тетрафан.

— Добре, Тетрафане, ти визначився з курсом? — перепитав я. — Куди нам летіти?

— Питання поки риторичне, — відповів Тетрафан. — Ми не знаємо, де знаходимося. Навігаційна система пошкоджена. Як я вже казав, потрібно провести ретельне сканування простору, знайти орієнтири, зіставити їх із наявною базою даних. Це займе деякий час, — монотонно протараторив Тетрафан, з натяком на те, що він раніше вже це мені казав.

— А Світлі? — запитав я, згадуючи про маячок і про те, що загроза нікуди не зникла. — Вони будуть нас шукати?

— Безсумнівно, — відповів Тетрафан. — І, швидше за все, вже шукають. Але тепер, коли маячок знищено, їм буде набагато складніше нас знайти. Ми виграли трохи часу. Але розслаблятися не варто.

— Розумію, — промовив я, з легкою тривогою. — І… що ти пропонуєш?

— Пропоную діяти покроково, — відповів Тетрафан. — Відновлюємо корабель, поповнюємо запаси, визначаємося з курсом. А далі… далі оновимо план.

— А якщо… якщо вони нас знайдуть? — не втримався я від запитання.