Р.4. Епізод 6: Знешкодження

Навіть перемога в бою не гарантує безпеки. Загроза може ховатися всередині, під маскою звичного, буденного. Для мене це стало новим уроком: довіра до системи не означає контроль, а справжня небезпека часто приходить не звідти, звідки її чекаєш. 

— Роботи, — промовив Тетрафан, його голос звучав чітко, наказово. — Відключити маячок. Негайно.

— Прийнято… — пролунав у відповідь синтезований голос одного з роботів.

Я напружено спостерігав за голографічною проєкцією, яка показувала зображення з камер спостереження в серверній. Було видно, як два роботи-ремонтники, схожі на темно-сірі шестикутні призми, наблизилися до стіни, де, за словами Тетрафана, був маячок. Один з них висунув з корпусу тонкий маніпулятор, схожий на щупальце, і обережно почав знімати панель, за якою, як я розумів, й ховався цей небезпечний пристрій.

Кілька секунд напруженої тиші, яку порушувало лише тихе шипіння систем корабля та потріскування розрядів у пошкодженому вантажному відсіку, — і ось, нарешті, панель піддалася, відкриваючи погляду те, що було за нею.

Я очікував побачити щось складне, технологічне. Але те, що я побачив, змусило мене здивовано підняти брови.

Це був світч. Звичайний, нічим не примітний комутатор, який використовується в будь-якій мережі для з’єднання пристроїв. Невеликий, прямокутний, сірий, з кількома роз’ємами і світлодіодним рядком. Єдине, що видавало в ньому чужорідне тіло, — це тонкий графеновий силовий кабель, який тягнувся до нього звідкись з глибини стіни і був підключений не до одного з роз’ємів, а безпосередньо до корпусу, як п’явка.

— Це і все? — не втримався я від запитання. — Це і є маячок?

— Так, — підтвердив Тетрафан. — Дуже хитро замаскований. Але роботи його знайшли.

— А чому саме комутатор? Чому не щось складніше — під обшивкою чи інтегроване в системи корабля? — здивувався я.

— Саме тому, — відповів Тетрафан, — що занадто складне викликає підозру. А звичайний комутатор — річ буденна. Його приховували за принципом: «найкраще сховати — це залишити на видноті». Водночас пристрій був модифікований, зокрема через незвичне живлення і канал передачі сигналу, який не виявляється стандартними методами.

— І що тепер? — запитав я.

— Тепер, — відповів Тетрафан, — його потрібно знешкодити.

Робот-ремонтник, який від’єднав панель, висунув ще один маніпулятор, цього разу з інструментом, схожим на мініатюрні кліщі, і майже ніжно наблизився до маячка.

— Обережно, — промовив я, трохи напружуючись. — Він може бути… захищений.

— Не хвилюйся, капітане, — заспокоїв мене Тетрафан. — Роботи знають, що роблять.

І тієї ж миті, як тільки він це промовив, робот-ремонтник різким, точним рухом перекусив чорний кабель, що живив маячок. Світлодіодні індикатори згасли, і він замовк, перетворюючись на звичайний, нічим не примітний шматок пластику і металу.

— Готово, — промовив Тетрафан. — Маячок відключено.

Я полегшено зітхнув, відчуваючи, як напруга, яка сковувала моє тіло, поступово відпускає.

Але радість моя була передчасною.

— Зачекайте… — раптом з тривогою в голосі промовив Тетрафан. — Він… він все ще працює!

— Як? — вигукнув я. — Але ж…

— У нього є резервне живлення, — пояснив Тетрафан. — І він продовжує передавати сигнал. 

Я не очікував, що після перекушування кабелю маячок залишиться активним. Але виявилося, що всередині пристрою було вбудоване резервне живлення — компактна батарея, розрахована на якийсь час безперервної роботи. Це означало, що, навіть повністю відключений від корабля, маячок продовжував надсилати сигнали Світлим, ставлячи нас у ще більшу небезпеку.

Я знову подивився на голографічну проєкцію. Роботи-ремонтники, здавалося, були спантеличені. Вони завмерли біля знеструмленого маячка, не знаючи, що робити далі і ніби дискутували, махаючи своїми маніпуляторами.

— Що ж робити? — запитав я, відчуваючи, як знову піднімається хвиля страху.

— Потрібно його знищити, — відповів Тетрафан. — Повністю.

— Але як, шмальнемо по ньому? — запитав я.

— Так, ми можемо викинути його у відкритий космос, — запропонував Тетрафан. — А потім розстріляти з Р.Х.З.М. гармати.

Я кивнув. Це був єдиний гарантований спосіб позбутися цієї небезпечної, впертої штуковини, яка, як кліщ, вчепилася в наш корабель і не хотіла відпускати.

— Роботи, — промовив Тетрафан, звертаючись до невидимих помічників, — підготуйте маячок до викиду.

— Прийнято… — пролунав у відповідь синтезований голос.

На голографічній проєкції я побачив, як роботи-ремонтники знову ожили, обережно, але вправно, від’єднали маячок від стіни, готуючи його до останнього польоту.

За кілька хвилин все було готово.

— Ми готові, капітане, — повідомив Тетрафан і додав:

— Дистанція безпеки — не менше дев’яноста метрів, — попередив Тетрафан, і його тон різко став жорстким, командирським. — Щойно маячок вислизне за контрольну сферу, даси дозвіл на залп. Хвильовий фронт Р.Х.З.М. не повинен торкнутись нашого силового поля.