Р.3. Епізод 8: Завершення екскурсії та плани

Я ще трохи поекспериментував зі зміною кольору костюма, намагаючись надати йому різних відтінків, візерунків, форм. Грався, як дитина з новою іграшкою. Це було дивовижно. Я відчував, як у мені прокидається щось незвідане, могутнє. 

— Гаразд, — промовив я, нарешті відриваючись від цього захопливого заняття. — Здається, я починаю розуміти. Але… що далі?

— Далі? — перепитав Тетрафан. — Далі — життя, Мадо. Нове, вільне життя.

— І що нам робити? — запитав я. — Куди летіти?

— Поки що — нікуди, — відповів Тетрафан. — Нам потрібно відновити системи корабля, дозарядити накопичувач енергії, поповнити запаси. І… задуматися про майбутнє.

— Задуматися? — перепитав я.

— Так, — підтвердив Тетрафан. — Про те, хто ти. Чого прагнеш. Про те, яке місце ти хочеш зайняти у цьому світі.

— А ти? — запитав я. — Ти… допоможеш мені?

— Звичайно, — відповів Тетрафан. — Я завжди буду поруч. Я — твій друг, помічник і наставник.

— І роботи? — згадав я про шестикутних підручних, які так старанно лагодили корабель.

— Вони — частина екіпажу, — пояснив Тетрафан. — Вони виконуватимуть твої накази, мої накази, наші накази. Ми — одна команда, Мадо, одна сім’я.

Я усміхнувся. Вперше за довгий час — щиро, відкрито. Поруч є ті, хто мене завжди підтримає. І попереду — цілий Всесвіт. Незвіданий, небезпечний, але такий привабливий, такий… вільний.

— Поки що мені складно розуміти і запам’ятовувати все, так багато нового, незвіданого! — нарікнув я.

— Будь дитиною в думках і діях, але будь дорослим у розумінні! — порадив Тетрафан. — У тебе є три області мозку, поки ти покладаєшся лише на лобову кору: читаєш правило, завчаєш, повторюєш. Вона обробляє інформацію послідовно, а значить, і твоя пам’ять так працює. Для швидшого навчання важливо підключати ще й сенсомоторні та лімбічні структури… Розумієш? Пам’ятай усе так, як пам’ятає дитина. Ти пам’ятаєш лише букви або лише образи, дитина пам’ятає все, вона пам’ятає всіма органами чуття. Щоб запам’ятати букву, ти використовуєш лише одне чуття — зір. Дитина використовує все, і всі органи чуття дають їй підказку.

— А тепер згадай, як навчаються діти, — продовжив Тетрафан. — Вони не заучують правила, не конспектують лекції, не будують логічні схеми. Вони досліджують світ. Відчувають його. Вбирають інформацію всіма органами чуттів — не лише зором, а й слухом, дотиком, нюхом, смаком. Вони грають.

Я кивнув, склавши пальці на підлокітнику, і спробував уявити, як «помацати» космос одразу всім: зором, слухом, дотиком. Думка видалася відчайдушною й водночас страшенно привабливою.

— І як це мені допоможе? — запитав я, все ще не розуміючи, до чого веде Тетрафан.

— Річ у тому, що дитячий мозок, на відміну від дорослого, більш пластичний, сприйнятливий до нової інформації. Він створює нейронні зв’язки набагато швидше та ефективніше. І головна причина цього — у комплексному підході до навчання.

Тетрафан знову зробив паузу, а потім навів приклад:

— Ось ти намагаєшся запам’ятати символ намальований на картці. Ти бачиш написання, чуєш, як він звучить. Ти використовуєш один, максимум два канали сприйняття. Це як намагатися побудувати будинок, використовуючи лише один інструмент. А дитина? Вона бачить символ, чує його назву, вигукує, торкається, відчуває його форму, текстуру, можливо, навіть пробує на смак! Вона може асоціювати цей символ з якимось предметом, твариною, подією, емоцією. Вона використовує всі доступні їй органи чуття, і всі ці органи чуття дають додатковий якір для пам’яті.

Тетрафан продовжив:

— Кожен дотик, запах, звук, відчуття створюють у мозку окремий нейронний зв’язок. І чим більше таких зв’язків, тим міцніше запам’ятовується інформація. Активуються й сенсомоторні, й емоційні центри — і пам’ять сплітає міцну сітку з десятків вузлів. Чим більше каналів, тим стійкіший спогад. Тому дитина пам’ятає все — не тільки сам об’єкт, а й контекст, у якому вона з ним зіткнулася. Цей контекст допомагає їй відновити спогад у майбутньому.

— То що, мені потрібно все нюхати і облизувати? — з усмішкою запитав я, намагаючись розрядити обстановку.

Тетрафан теж «усміхнувся» — наскільки це було можливо для штучного інтелекту.

— Не обов’язково буквально, — відповів він. — Але принцип ти зрозумів. Тобі потрібно навчитися включати всі свої органи чуттів у процес навчання: пов’язувати нову інформацію з уже наявними знаннями та досвідом, створювати асоціації, використовувати уяву, експериментувати, грати.

— Грати? — здивувався я.

— Так, Мадо, — підтвердив Тетрафан. — Гра — це найприродніший і найефективніший спосіб навчання для будь-якої живої істоти. У грі ти розслаблений, відкритий до нового і не боїшся помилитися. А помилки — теж частина навчання. Це досвід.

Я замислився. Слова Тетрафана мали сенс. І я згадав, як легко мені вже давалося змінювати колір костюма, коли я не думав, а просто відчував його, коли я грав.

— Дякую, Тетрафане, — сказав я. — Я… я спробую.

— Впевнений, що в тебе все вийде, Мадо, — відповів Тетрафан. — Просто пам’ятай: будь дитиною в сприйнятті, але зберігай дорослу відповідальність за свої дії.