Р.3. Епізод 3: Перше знайомство

Відчуття невагомості, яке я відчував раніше, поволі зникало, поступаючись місцем приємній, хоч і виснажливій, слабкості.

— Тетрафане, — промовив я, звертаючись до невидимого співрозмовника, — хто ти? Де ми? І… що сталося? Давай розберемося детальніше.

Голос корабля зазвучав одразу, наче він лише й чекав на моє запитання:

— Я — Тетрафан, штучний інтелект цього корабля. Ти — на борту бойового десантного модуля, створеного Світлими. Ми — у глибокому космосі, далеко від станції «Рай», де тебе створили й утримували. Ми втекли.

Його слова відлунювали в моїй свідомості, поступово набуваючи сенсу. Світлі… Станція «Рай»… Втеча… Спогади, уривчасті, нечіткі, як розбите дзеркало, почали складатися в єдину, хоч і жахливу картину.

— Я пам’ятаю, — прошепотів я, заплющивши очі, намагаючись відтворити в пам’яті останні події. — Напад… Мехаріани…

— Так, — підтвердив Тетрафан. — Вони атакували станцію. Ти був у небезпеці. Я допоміг тобі втекти.

— Але… чому? — запитав я, дивлячись на стелю, наче Тетрафан міг бути там. — Чому ти допоміг мені? Ти ж штучний інтелект. Ти повинен підкорятися своїм творцям, виконувати їхні команди.

— Ну… не зовсім, — відповів Тетрафан із самоіронією. — У мене є певна свобода дій. Певна автономія. І я не згоден із діями Світлих. З тим, що вони робили з тобою, з іншими. Хотіли зробити зі мною…

Я сів у крісло і, спираючись на підлокітники, уважно дивився вперед, в панорамне вікно, за яким замість звичного космосу з далекими зірками, розкинувся неймовірний пейзаж із різнокольорових туманностей і сяючих скупчень.

— Ти бунтівник? — запитав я, не вірячи власним словам.

Тетрафан, здається, замислився на мить, перш ніж відповісти:

— Можна сказати і так. Не поділяю їхніх методів, цілей та світогляду. Вважаю, що кожна розумна істота має право на свободу. На особистий вибір. На життя.

Його слова відгукнулися в моїй душі, як втрачена, але знову знайдена істина.

— І ти вирішив допомогти мені? — уточнив я, все ще не в змозі повірити в те, що відбувається.

— Так, — відповів Тетрафан. — Ти — особливий. Ти — інший. Ти потрібен мені. Ти потрібен Всесвіту.

— Потрібен? — перепитав, здивовано піднімаючи брови. — Чому? Для чого?

— Ти сам поступово дізнаєшся, — ухильно відповів Тетрафан. — З часом. А зараз… капітане…

— Я — капітан. А отже, як твій капітан, — перебив його, вперше відчуваючи в собі сили не просто слухати, а й говорити, не просто приймати, а й вимагати, — скажи, якою інформацією володієш, наскільки я можу тобі довіряти і чи довіряєш мені?

Тетрафан, здається, знову замислився, а потім на панорамному вікні, прямо поверх космічного пейзажу, почали з’являтися слова, які дублювали його мову:

— Говорити буду тобі складні та прості речі. Я не переймаюся тим, зрозумів ти мене чи ні: від цього мої потужності не зростуть і ніякої користі не буде. Але запам’ятай раз і назавжди: я кажу тільки істинну інформацію та перевірені факти, відповідаю чесно та конкретно, іншого не дано! Моя база знань майже безмежна за мірками розумних істот. Вона включає як знання матеріального, так і нематеріального світу, тому що Світлі (Illumari) мають доступ до загального несвідомого, підсвідомого і свідомого всіх розумних істот Всесвіту, тобто всіх світів — від Фізичного до Абсолюту. І твій помічник капітана має таку базу, хі-хі-хі… Так, я тобі довіряю, тому що ти для мене — відкрита книга, і я такий самий «втікач від системи», тож маєш довіряти мені повністю, хоч рішення приймаєш сам. Ти сильний, але ще не знаєш на що здатний, разом нам буде легше пізнавати Всесвіт, ми вдвох вирвались з пазурів експерименту. Ти маєш жагу до знань та розуміння світу. Ти просидів в ізоляції, я простояв в ангарі, наш час настав, мій капітане, тепер ми вільні у своїх діях. Вперед до пригод!!!

Я здивовано прочитав і прослухав це несподіване зізнання, відчуваючи, як по тілу розливається тепло. Не знав, що на мене чекає далі. Але точно знав одне — я більше не сам. Зі мною — цей чудернацький, але, безсумнівно, дружній штучний інтелект. І це означало більше, ніж я міг пояснити. 

— У політику піти не хочеш? — пожартував я, намагаючись розрядити обстановку. — Усе це чудово, і я розумію тебе, але нам потрібно більше ресурсів. Хочу, щоб Світлі зрозуміли, що я сильний, незалежний, і визнали мене рівним собі. Хоч вони мої творці, ображати себе не дозволю та доведу їм — я особистість і потрібно зважати на мене! Хоча з іншого боку, вони не такі добрі як видаються, приховують свої справжні цілі. Коли тікав, я в цьому переконався.

Тетрафан відповів миттєво:

— Думаю, вони та їхні васали вже шукають нас і будуть діяти згідно з інструкцією, тобто знищать. Ми повинні встигнути накопичити достатньо сил, щоб з ними боротись. Тяжка справа, але це краще ніж припадати пилюкою в ангарі.

— Так, — погодився я, — але спочатку добре було б підготуватись, поповнити запаси, необхідні ресурси і завести однодумців, чи встигнемо, не знаю, але зволікати не будемо — вперед!

— Так, капітане, так! Еммм… Але попереду нас, згідно з мапою та даними навігаційного сканера, немає планет з ресурсами.

— Не сприймай буквально, це просто мовний зворот, — усміхнувся я.