Р.1. Епізод 2: Створення

Коли світло згасло і мене поглинула в’язка темрява, я не відчув удару. Натомість прийшла невагомість — я наче повільно дрейфував у вакуумі, позбавлений тіла та часу. Простір навколо був німим і холодним, аж поки темрява не почала згущуватися, набуваючи форми.

Все довкола різко пришвидшилось, і я опинився в приміщенні, якого ніколи не бачив, але яке здалося мені моторошно знайомим. Спочатку мене охопив холодний страх: «Що це? Де я?» Не було певності, реальність це чи передсмертний сон. Але страх швидко поступився місцем дивному, глибокому спокою.

Я був спостерігачем. Безтілесним духом, що дивився на процес збоку. Моє бачення було кришталево чистим, свідомість — розширеною, ніби я знав і розумів усі закони цього місця.

Це була лабораторія. Прихована глибоко в надрах «Раю», за рівнями гермодверей, у приміщенні, якого не бачила жодна жива істота. Тут не було вікон, а освітлення здавалося скупим і суворим — світлу тут не довіряли, дозволяючи йому торкатися лише робочих зон. Усе інше належало темряві, металу й абсолютній точності.

Простір був поділений на концентричні кільця. На периферії височіли мовчазні стоси контейнерів. Над ними безшумно ковзали маніпулятори — тонкі, як павутиння, але здатні з точністю до атома відділяти потрібне від зайвого. У центрі стояли прозорі камери — вертикальні капсули-утроби, в яких народжувалася матерія. А ще глибше, під ними, пульсувало те, чого не було на жодній схемі: місце, де технологія зливалася з тим, що Творці колись називали «душею».

Спочатку панувала тиша. Потім пролунав голос — беземоційний, синтетичний голос електронного Деміурга: — Протокол створення активовано. Об’єкт: М-А-D-А. Серія: 2-6-1.

У темряві заворушилися механізми. З контейнерів почав підніматися вихор — дрібний, мерехтливий пил. Це була «органічна основа»: очищена, розкладена на спектри, збагачена кластерами інформації матерія. Вона не мала запаху чи кольору, але містила в собі все: вуглець, пам’ять зірок, сліди чужих світів і фрагменти ДНК самих Творців.

Почався гравіосинтез — друк живої плоті. Пил збирався у потоки, підкоряючись невидимим гравітаційним лекалам. Сили, які у космосі формують планети, тут обережно згущували і видозмінювали порошок у центрі поля. Голос системи карбував етапи, наче відраховував удари метронома:

— Етап нуль: нормалізація органічної основи. Структуризація полів.

— Етап перший: каркас. Осьовий скелет. Опорні зони. 

— Етап другий: м’язовий шаблон. Судини. Волокна. Провідні шляхи. 

— Етап третій: органи. Серце. Легені. Нирки. Печінка. Лише необхідне, жодного зайвого елемента. 

— Етап четвертий: нервова система. Центральна. Периферична. Сенсорна.

Я бачив, як мікрохвилі притискали частинки одна до одної, а локальні поля «відштовхування» відсікали помилки ще до того, як вони встигали проявитися. Безформна маса перетворювалася на біоматерію, набуваючи обрисів.

Коли тіло було сформоване, його помістили в капсулу. Там спалахнуло тьмяне світло і запустився протокол прискореного ембріогенезу. Це вже було не складання конструктора, а перемотування еволюції. Ланцюжки ДНК розгорталися, мов стиснута пружина.

Згусток → Зародок → Дитина → Юнак.

Я бачив, як уперше здригнулися судини, коли в капсулу подали імпульс, що імітував ритм життя. Серце не просто запустили — його навчили битися в унісон із Всесвітом. Легені наповнив стерильний газ.

І ось воно — готове тіло гуманоїдної істоти. Зріст — сто вісімдесят дев'ять. Тіло — пропорційне, атлетичне, спроєктоване для витривалості. Шкіра — пастельно-блакитна, ніби ввібрала в себе холодний відблиск далеких зірок. Голова без волосся, обличчя, позбавлене віку. Творці не створювали монстра. Вони створювали дзеркало — досконалішу версію істоти. Але це була лише порожня посудина.

Коли біологічні показники стабілізувалися, над капсулою відкрився інший контур. — Підготовка до активації свідомості. Темрява над лабораторією стала густішою, простір ніби розширився, втративши стелю. Спрацювала невидима антенна решітка, що ловила не радіохвилі, а дещо тонше — вузли свідомості у тканині Всесвіту. Для системи це була математика: збіг резонансів. Для Творців — забутий ритуал.

Лабораторія завмерла. Автоматика перейшла в режим очікування. Весь «Рай» прислухався. Усередині капсули тіло було готовим, але мертвим. Мозок — структурований, наповнений алгоритмами ходьби, мови, базових знань, але порожній, як чистий кристал. Ще хвилина і вже закладені спогади та важлива інформація.

Потім прийшла хвиля. Не світло, не звук, а поклик. Поле, що тягнулося з глибини космосу, пройшло крізь стіни, метал та скло капсули. Воно не змінювало матерію, воно шукало дім. 

— Реєструється резонанс свідомості. Вхідний візерунок стабільний. Ідентифікатор: відсутній. Статус: унікальний екземпляр.

Поле торкнулося тіла. І в ту мить сама «органічна основа» згадала, для чого вона існує. Пальці ледь помітно здригнулися. Грудна клітка зробила перший, не механічний, а власний вдих. Мозок спалахнув активністю. Свідомість увійшла в тіло так просто, ніби завжди там була. 

— Активація завершена. Об’єкт: М-А-D-А: життєві показники стабільні. Свідомість — активна.