Мачуха для рідної доньки

41. Вечір одкровень і обіцянок

Офіс зустрів Андрія звичним ритмом і здивованими поглядами співробітників, які проводжали його аж до самого кабінету Соломії. Дівчина сиділа за столом і щось зосереджено набирала на ноутбуці. Коли Андрій без стуку ввійшов в кабінет, вона навіть не зреагувала.

Чоловік мовчки підійшов і опустився на стілець навпроти, але дівчина продовжувала робити вигляд, що в кабінеті вона сама.

— Тату, я взагалі-то працюю! — роздратовано промовила Соля, коли Андрій одним рухом опустив кришку її ноутбука, змушуючи відірватися від екрана.

Соломія невдоволено схрестила руки на грудях, нарешті звернувши увагу на батька.

— Нічого не станеться, якщо ти відірвешся від роботи на кілька хвилин, — спокійно промовив Андрій, дивлячись на доньку.

Соля важко видихнула, але сперечатись не стала, що його навіть трохи здивувало.

— Доню, з тобою все добре? — Андрій уважно поглянув на бліде обличчя Соломії. — Ти якась надто бліда.

— Усе просто прекрасно, — сухо кинула Соля. — Що ти хотів?

— Ти не могла б сьогодні ввечері прийти додому на вечерю? — обережно почав Андрій. — У нас із Софією є до тебе одна дуже важлива розмова.

— Що, поповнення вже чекаєте? — єхидно буркнула дівчина, знову відкриваючи ноутбук. — Вітаю. Щось надто швидко твоя новоспечена дружина вирішила, кого саме призначити татусем.

— Що за дурниці?! — обурився Андрій. — Солю, я вже сотню разів тобі говорив, що Софія не здатна на зраду! Але зараз не про це… То ти прийдеш?

Соля повільно відкинулася на спинку крісла й пильно подивилася на батька, немов щось обмірковуючи, і нарешті промовила: — Добре. Я прийду. Тим паче, що в мене для тебе теж є одна новина,

— От і чудово, — Андрій полегшено всміхнувся і підвівся. — Тоді я зайду за тобою після роботи й поїдемо разом?

— Ні, — відразу відмовилася Соломія, знову демонстративно вткнувшись в екран . — Я приїду сама.

Андрій мовчки кивнув і, ще раз поглянувши на доньку, вийшов із кабінету. Перший крок було зроблено, але чоловік добре розумів: усе найголовніше чекає на них попереду.

***

Зачинивши за собою двері, Андрій прислухався до тихого стукоту, що долинав із кухні. Він акуратно поклав розкішний букет ніжно-білих троянд на комод, зняв піджак, повісив його на плічка і, знову взявши квіти, попрямував на кухню.

Софія стояла біля плити, помішуючи щось на пательні. Вдягнена в легку домашню сукню та кумедний фартух із бджолою, вона була настільки поглинута приготуванням, що, здавалося, навіть не почула, як він увійшов.

— І довго ти збираєшся там стояти й спостерігати? — поцікавилася жінка, навіть не повертаючи голови.

— Як ти взагалі почула, що це я? — поцікавився Андрій.

Він зробив кілька кроків до неї і, схилившись, ніжно торкнувся губами відкритої ділянки на її шиї, а Софія заплющила очі, а потім розвернулася в його обіймах.

— Твої кроки я точно впізнаю, — просто пояснила жінка, заглядаючи в його очі.

— Вибач, але сьогодні твоїх улюблених півоній ніде не було, — посміхнувся Андрій, вручаючи їй троянди.

— Дякую, вони прекрасні, — Софія глибоко вдихнула аромат квітів, ховаючи щасливу усмішку в білих пелюстках. — Потрібно терміново поставити їх у воду.

Вона взяла порцелянову вазу з підвіконня, наповнила її водою з-під крана й повернулася до Андрія, який  не зводив із неї закоханого погляду.

— Ти поговорив із Солею? — запитала вона.

— Так, — кивнув Андрій. — Вона пообіцяла, що прийде. І сказала, що теж має для мене якийсь сюрприз.

Він нахилився і швидко поцілував дружину в губи.

— Андрію! — суворо промовила Софія, хоча в її зелених очах грали бісики. — У мене до вечері ще зовсім нічого не готово, а ти відволікаєш…

Хитаючи головою, вона знову повернулася до раковини, акуратно поставила букет у вазу й передала її чоловікові.

— Неси цю красу у вітальню, а потім повертайся — будеш допомагати. До речі… А ти чому серед білого дня вдома? Втік із роботи? — Софія схилила голову набік, примруживши очі.

— Керівництво, кохана, не втікає, а їде у термінових справах, — хитро промовив Андрій, а потім додав уже серйозніше: — Та й, якщо чесно, думати про роботу я сьогодні все одно не зможу. В офісі залишився Михайло. Якщо щось станеться — він зателефонує, а зараз я весь у твоєму розпорядженні.

Перевдягнувшись у зручний домашній одяг, Андрій сидів за кухонним столом і чистив овочі для салату. Софія стояла поруч, протираючи рушником келихи та столове срібло, і помітно хвилювалася, адже до вечері часу залишалось все менше.

— Сонечко, а можна одне питання? — порушив тишу Андрій, відкладаючи ніж на дошку. — Якщо не хочеш, то можеш не відповідати, — одразу ж попередив він. — Я все зрозумію. Просто… скажи, чому ти тоді покинула медицину?

— Тут немає таємниці, — тихо промовила Софія. — Після того, як я була змушена залишити Солю, я зрозуміла: просто не маю морального права допомагати з'являтися на світ іншим дітям.

Вона гірко всміхнулася, згадуючи минулі роки.

— Та й Ягужинському моє рішення тоді було тільки на руку. Він зрадів, що я покинула інститут, і я почала потроху вникати в його фінансові схеми. Правда, робила це зовсім не тому, що хотіла підтримати сімейний бізнес, як він наївно думав. Ні. Я просто бажала знайти на нього компромат, потопити його імперію і нарешті вирватися на волю. А потім… потім усе це виявилося мені непотрібним.

Андрій підвівся з-за столу, підійшов до неї і обійняв за плечі. Софія швидко змахнула самотню сльозу, що встигла скотитися по щоці, і легко відсторонилася.

— Добре, треба поспішати, бо скоро вечір, а в нас ще порожній стіл, — вона взяла келихи й вийшла з кухні.

****


Вечір підкрався непомітно, змушуючи нервувати ще більше. Софія стояла в спальні перед великим дзеркалом, розглядаючи власне відображення. Чорна сукня-футляр сиділа на ній як влита, елегантно підкреслюючи витончену фігуру. Її шию прикрашав той самий кулон, який вона тепер ніколи не знімала.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше