Софія прокинулася від відчуття, ніби на неї хтось дивиться, і, відкривши очі, побачила Андрія, який не спав. Підперши голову долонею, чоловік лежав поруч і не спускав з неї закоханого погляду.
— Ти чому не спиш? — Софія витягла руку з-під ковдри і ніжно провела по його щоці, відчуваючи легку щетину.
Андрій перехопив її долоню, підніс до своїх вуст і почав цілувати кожен пальчик, а потім притягнув кохану ближче до своїх грудей.
— Хочу назавжди запам'ятати цю мить, — тихо відповів чоловік, цілуючи її в маківку.
— Вдається? — пошепки запитала Софія, вткнувшись обличчям у вигин його шиї, і Андрій навіть у темряві шкірою відчув, як на її вустах розквітла щаслива посмішка.
— Майже, — він лагідно торкнувся неслухняного пасма, пропустив його крізь пальці, а потім міцно притиснув жінку до себе.
Софія заплющила очі, слухаючи заспокійливий стукіт його серця — серця, яке, попри всі труднощі та розлуку, завжди належало тільки їй. Раптом тишу порушив тихий жіночий сміх — дзвінкий і щирий. Андрій на мить завмер, насолоджуючись ним.
— Ти чого? — з усмішкою запитав Андрій, не розуміючи причини її веселощів і ніжно торкаючись губами її оголеного плеча.
— Просто раптом зрозуміла, що ми щойно зухвало порушили одну з твоїх найголовніших умов, — крізь сміх пояснила жінка.
Андрій на кілька секунд замислився, намагаючись згадати, про яку саме заборону говорить його дружина, а коли до нього дійшов сенс її слів, він розсміявся слідом за нею.
— Ну, якщо я сам ці умови колись створив, — промовив він,цілуючи Софію, — отже, маю право їх першим і порушити.
Софія відповіла ледь помітною посмішкою і затихла.
— Кохана? — покликав чоловік. — Що з тобою? — вловивши переміну в її настрої, поцікавився Андрій.
— Усе добре, — заспокоїла Софія. — Просто… усе це таке справжнє, що мені навіть страшно. Боюся, варто лише на мить заплющити очі — і все це просто зникне, немов сон.
— Нічого вже не зникне, чуєш? — запевнив Андрій. — Завтра буде новий щасливий день. І Соля про все також дізнається. Я вважаю, що нам потрібно поговорити з нею негайно.. Досить відкладати.
Почувши ім'я доньки, Софія різко відсторонилася і сіла в ліжку, притримуючи ковдру на грудях, а з кімнати неначе вмить випарувалось все тепло.
— Ти чого? — Андрій підсунувся ближче, знову її обіймаючи, а Софія поклала голову йому на плече, прикриваючи очі.
— Мені страшно, Андрію… Раптом вона не пробачить? Не захоче слухати й не зрозуміє?..
— Пробачить, — запевнив чоловік. — Ми розповімо їй усю правду, Сонечко. Від самого початку і до кінця. Досить уже цієї багаторічної брехні та обману. Вона стільки мріяла про маму, а сьогодні її мрія стане реальністю.
— Дякую, — ледь чутно прошепотіла Софія, відчуваючи, як його впевненість трохи тамує її паніку. — Я сама, без тебе не витримала б цього.
— Усе буде добре. Ми з усім впораємось, обіцяю. Тільки благаю: ніколи нічого більше від мене не приховуй. Домовились?
— Угу… — Софія заплющила очі, а потім тихо попросила: — Андрію… А розкажи мені про те, якою вона була в дитинстві.
Андрій замислився, міцно обіймаючи її і м'яко падаючи разом із нею назад на подушки, а потім перевів погляд на стелю, обмірковуючи, з чого ж краще почати свою розповідь про їхню доньку.
— Ну, був один доволі кумедний епізод, хоча тоді від нього я ледь інфаркт не отримав, — із ностальгією у голосі згадав Андрій. — Коли їй було років вісім, я відправив Солю на літні канікули в село до батьків. І ось одного дня мені телефонує мама й тремтячим голосом повідомляє, що моя мила донечка побилася об заклад із місцевими шибайголовами. Вона поцупила в бабусі ножиці й, поки ніхто не бачив, обрізала собі волосся.
Андрій тихо засміяся, хоча в той момент йому було зовсім не до сміху.
— Я спочатку навіть не повірив, вирішив, що мама перебільшує, але коли на вихідних примчав у село, на мене чекало ще те видовище. Соля спокійно сиділа в альтанці, з апетитом тріскала стиглі черешні, а замість довгих красивих кісок на її голові стирчали лише нерівно відрізані жмутки розкішного волосся, але ти б бачила її погляд! Вона випнула підборіддя і так гордо мені заявила, що місцеві хлопці тепер просто зобов'язані прийняти її у свою компанію, бо вона довела цим дурням, що вона не слабачка. Це зараз мені смішно, а тоді плакати хотілось. Вона тоді ходила в капелюшку, поки волосся не відросло знову, — чоловік ніжно поцілував Софію в скроню. — Характер Соля уміла проявити ще з дитинства.
Андрій відчув, як гаряча сльоза впала йому прямо на груди, а Софія поруч знову тихо схлипнула.
— Пробач мені… — ледь чутно видихнула жінка.
Їй було так боляче, що вона не була поруч в такі моменти. Не чула перше доньчине слово, не бачила перший крок, а час вже не повернути.
— Софіє, я кохаю і кохав тебе все своє життя, — раптом зізнався Андрій, і всі веселі нотки вмить зникли з його голосу, поступившись місцем щирості. — Навіть тоді, коли я думав, що ненавиджу тебе… я ніколи не переставав тебе кохати. Жодна жінка у світі не була мені потрібна, окрім тебе. Запам'ятай це. Я розумію, що минуле вже не повернути, але в нас є майбутнє. І ми точно його нікому не віддамо.
Він стер вологу доріжку на її щоці і поцілував в кутик губ, а потім знову обійняв,. Софія заплющила очі і повільно поринула в сон. Вперше за останній час цей сон був спокійним і без кошмарів.
****
Андрій прокинувся від того, що сонячний промінь нахабно пробрався крізь щілину в шторах і світив йому в очі, але чоловік не поспішав їх відкривати. На душі вперше за довгі роки було так легко, як не було вже дуже давно.
Він ліниво простягнув руку вбік, бажаючи обійняти кохану, але його долоня наткнулася на порожнечу. Розплющивши очі, Андрій побачив, що місце поруч пусте і лише глибока вм'ятина на подушці та ледь вловимий, аромат її парфумів свідчили про те, що ця чарівна ніч, відверта розмова та палкі зізнання йому не наснилися.
#155 в Жіночий роман
#472 в Любовні романи
таємниці випробування кохання, зустріч через роки_спільна дитина, колишні кохані другий шанс
Відредаговано: 16.11.2026