36.Роздоріжжя пам'яті

Софія відправила матері коротке повідомлення про те, що Соля знайшлася і вони вже їдуть додому. Коли  машина зупинилася біля будинку Андрія, Софія, не чекаючи, поки водій відчинить дверцята, вийшла на вулицю й допомогла Солі.

Дівчина була не в захваті, що її привезли саме сюди, але розбите коліно та нестерпний головний біль після алкоголю  відбили бажання сперечатися. Діставши з сумочки ключі, Соля відімкнула двері й ступила в темний передпокій. Софія зайшла слідом і намацала вимикач — під стелею спалахнуло яскраве світло.

— Сідай на диван, треба обробити коліно, — буденним тоном промовила Софія, не дивлячись на дівчину.— Де аптечка?

— На кухні, у шафці праворуч, — пробурчала Соля.

Вона розглядала збите коліно,яке  кровоточило, забруднючи  сукню, яка й без того була розірвана та в пилюці. Таке вбрання тепер тільки викинути.

Софія швидко повернулася з аптечкою. Знайшовши перекис і вату, вона обережно торкнулася рани. Соля лише  шипіла крізь зуби, дивлячись  на Софію спідлоба.

— Зараз мине, потерпи трохи, — попросила Софія, дмухаючи на рану..

— Яка турбота! Слухайте, якщо вам так нудно, може, народите собі дитину й бавитиметеся в матусю з нею? — холодно запропонувала  Соля. — Тим паче, кандидатів на батьківство аж два. А там, як пощастить, уже в процесі розберетеся, кого наректи званням "щасливий татусь"

— Послухай, — Софія заклеїла рану пластиром і сіла поруч. — Я розумію, чому ти так поводишся. Але дозволь мені стати для тебе бодай другом. Ти ж зовсім мене не знаєш, — вона з надією подивилася на дівчину.

Соля лише зневажливо пирхнула:

— Може, ви ще й на місце моєї матері вирішили претендувати? Вибачте, але друзі, які купують собі родину, а потім крутять двома чоловіками, мені не потрібні!

Вона різко піднялась на ноги й попрямувала до сходів на другий поверх. Біля першої сходинки дівчина на мить зупинилася й кинула через плече:

— І ще... Сумніваюся, що батько терпітиме вас після того, як дізнається про все, що сталося

Софія провела її важким поглядом, а коли нагорі зачинилися двері, безсило запустила пальці у волосся. Вона не знала, як їй розтопити серце власної дитини.

***

Перші ранкові промені обережно зазирнули до вітальні й заграли на обличчі Софії, яка так і заснула на дивані, заколисана марною надією, що вранці перепросить Солю за той клятий ляпас, і вони нарешті почують одна одну.

Прокинувшись і піднявшись на другий поверх, Софія тихо пройшла коридором.,раз у раз зупиняючись, щоб  роздивитися  світлини на стінах.

Ось маленька Соля міцно тримається за батьківську руку, роблячи свій перший крок. Ось вона радісно сміється на каруселі в парку атракціонів, а ось — у випускній сукні. У цьому   щасливому житті для неї не було  місця, і Софія лише зараз  зрозуміла, наскільки наївною була її віра в протилежне. Вона перевела подих і штовхнула перші  двері.

З грудей вирвалося зітхання — кімната була порожньою. Тільки прим'яте покривало на застеленому ліжку свідчило про те, що Соля  ночувала вдома, але пішла на світанку, а вона навіть не почула.

Софія підійшла до тумбочки, взяла в руку залишений там кулон і міцно стисла його в долоні, іншою рукою торкаючись такої ж прикраси на власній шиї. Раптом знизу почувся стукіт вхідних дверей.

— Солю... — прошепотіла жінка й кинулася вниз, ледь не підвернувши ногу.

Але на останній сходинці вона завмерла, наче злодій, якого застали на гарячому. На порозі стояв Андрій. Він дивився на неї з такою сумішшю болю й ніжності,  не вірячи власним очам.

Андрій повільно випустив із рук сумку, і вона з глухим стуком упала на підлогу., але він навіть не звернув на те уваги , не зводячи очей із Софії, яка застигла на сходах і до болю в долоні  стискала кулон.

Чоловік зробив крок назустріч, відчуваючи, як із душі нарешті падає важкий камінь. Софія теж дивилася на нього, а в її голові  билася єдина думка: тікати. Негайно втікати, бо залишатися з ним наодинці тепер, коли її  броня розбита , було вище її сили.

Жінка перевела подих і зазирнула в його почервонілі від утоми очі і  подумки запитала себе, чи знає він про нічний скандал, але одразу ж обізвала себе дурепою. Звісно, знає. Якщо Соля не встигла розписати все в найчорніших барвах, то преса вже точно постаралася.

Софія гірко всміхнулася. Сумнівів не залишалося: він примчав, аби знову облити її брудом і звинуватити в усіх гріхах. Як і завжди. Не зронивши ні слова, вона рішуче обійшла Андрія, який застиг наче загіпнотизований, і попрямувала до виходу. В голові лише промайнула  чергова  думка, що вона знову тікає з цього будинку без своїх речей.

Але Андрій перехопив її за лікоть, змушуючи зупинитися, і зазирнув в обличчя.

— Стій. Нам треба поговорити.

Ось вона — фраза, якої вона так боялася. Поговорити, а що вона може йому розповісти? Її життя ніколи не було казкою, хоч збоку, можливо, усе й мало такий вигляд.Що вона мала .сказати?, Що кохала, вірила й сподівалася все виправити?

Усе це виявилося лише ілюзією, яка давно розбилася, залишивши по собі тільки гострі уламки. Вона повільно вивільнила руку, підійшла до вікна й міцно обхопила себе руками  за плечі.

— Чого ти від мене хочеш? — запитала Софія, не обертаючись. — Виправдовуватися за вчорашній вечір я не збираюся. Тим паче перед тобою.

— Ти ніколи переді мною не виправдовувалася, — погодився Андрій, зробивши крок до неї. — І нічого не пояснювала. Просто тікала. Я вже навіть змирився з тим, що це твій стиль життя. Але досить, Софіє! Досить!

Софія обернулась, дивлячись на нього. Це в неї такий стиль життя? Він що, знущається?.Вона розтиснула долоню, і медальйон із тихим дзенькотом упав на паркет. Андрій важко видихнув і підняв прикрасу, відразу впізнавши її

Це був її подарунок на їхню першу маленьку річницю — місяць стосунків. Софія тоді тижнями відкладала гроші зі стипендії та кишенькових, щоб купити срібний кулон  серце, яке складалося з двох частин.