8.Не більше, ніж ворог

Андрій не зводив погляду з поплавка, який повільно гойдався на хвилях. На річці панувала благословенна тиша, яку порушував лише спів пташок у кронах дерев. Соломія сиділа на низенькому стільчику і час від часу кидала погляди на батька. Вона чудово знала, що той вважає риболовлю марною тратою часу і погодився піти з нею, аби тільки її не образити.

— Суцільна нудьга, правда, тату? — кинувши хитрий погляд на Андрія через плече, промовила дівчина.

— Чому ж? — Андрій спробував виявити зацікавленість. — Дуже гарний спосіб відпочити від міської рутини. Свіже повітря, тиша...

— І думки про те, коли це все закінчиться, — пожартувала дівчина. — У тебе все це на обличчі написано. Ти зараз думаєш про те, що краще б ти сидів у своєму задушливому кабінеті і вивчав би майбутні контракти.

Андрій не встиг нічого відповісти. Тишу порушив телефонний дзвінок. Діставши телефон з кишені, він побачив, що телефонує Михайло. Відійшовши трохи вбік, чоловік прийняв виклик.

— Що сталося, Михайле? — Андрій подивився на Солю, яка кидала у відро спійману рибу. — Я ж просив не турбувати мене.

— Пробач, друже, але тут дещо сталося, і я подумав, що ти повинен знати, — виправдався Михайло. — Софія сьогодні шукала тебе.

Андрій мимоволі подивився на доньку, а в грудях запекло. Здається, що ця жінка не збиралася залишити його в спокої.

— Що їй потрібно? — глухо запитав Андрій.

— Сказала, що хоче терміново з тобою поговорити, — розповів Михайло. — Андрію, вона взагалі поводиться так, ніби не кидала рідну доньку, немов кошеня, на порозі. Я не втримався і трішки спробував поставити її на місце, але, здається, що це не дало жодного ефекту. Вона просто сказала мені замовкнути.

Андрій важко видихнув і, скуйовдивши лівою рукою волосся, прикрив очі. Було зрозуміло, що просто втечею цю проблему не вирішити.

— Якщо пані Ягужинська так прагне зі мною поговорити, то ми поговоримо. Дякую, що подзвонив. До зустрічі.

Андрій вимкнув телефон і, замислившись, не почув, як до нього підкралася Соломія. І цим навіть налякала його.

— Щось сталося? — помітивши, як сильно батько стискає в руках телефон, поцікавилася дівчина.

— Ні, — Андрій спробував надати обличчю безтурботності. — Дядько Михайло дзвонив. На фірмі виникли проблеми.  Завтра поїду і розберуся, а ти тут нашим допоможеш.  Але то не важливо зараз.

— Чудова відпустка, тату, — пирхнула Соля. — Навіть тут проблеми не залишають. Добре. Ходімо вже. Будемо рибну юшку варити.

Соломія посміхнулася, але вперше за життя посмішка доньки не заспокоїла Андрія, а схвилювала. Він уже боявся зустрічі.

***

Вийшовши з офісу в обід, Софія вирішила пройтися і заспокоїтися. Сварка з Михайлом не входила до її планів, але слова чоловіка були надто жорстокі. Як вони всі могли судити про те, про що навіть не знали? І що б Михайло робив, якби опинився на її місці?

Жінка зупинилась і глибоко вдихнула. Зараз їй потрібно було терміново почути голос рідної людини. Знайшовши в контактах номер матері,

Софія набрала, але у відповідь було чутно лише монотонні гудки. Вона набрала знову. Жінка розуміла, що, можливо, Марина  відпочиває, але вирішила набрати ще раз. Після третього гудка слухавку підняли.

— Алло, матусю, вибач, якщо я тебе турбую, — почала Софія.

— Ви донька Марини Острозької? — голос у слухавці був чужий і холодний.

— Так, — повільно відповіла Софія, а серце в грудях пропустило удар. — А Ви хто така?

— Я лікар кардіологічного центру, — почулося у відповідь. — Вашу матір доправили до нас по «швидкій». У неї стався гіпертонічний криз на тлі стресу та перевтоми.

Серце в грудях забилося з шаленою швидкістю. Невже все, що вона зараз чує, стосується її мами , яка в найтяжчий момент її життя була поряд і навіть тепер не дозволила опустити руки?

Здавалося, що світ знову перевертається. Софія ледь втримала телефон в ослаблих пальцях. На очах виступили сльози, але вона тут же зупинила їх. Зараз не час плакати. Потрібно бути сильною задля матері.

— Я зараз приїду, — крикнула в слухавку Софія, але що їй сказали у відповідь, вже не чула. Часу викликати водія вже не було. Спіймавши таксі, жінка сіла на заднє сидіння і промовила:

— Кардіологічний центр. Швидше, благаю Вас.

Водій подивився на пасажирку, яка до болю кусала губи, дивлячись у вікно, і натиснув на газ. Софія спостерігала за краєвидами, які були за вікном. Її вуста шепотіли молитву. Тільки тепер це була молитва за її власну матір.

***

Павло сидів на низькій кушетці в коридорі і на повні легені вдихав лікарняний запах. На його опущені плечі був накинутий білий халат. Руки чоловіка помітно тремтіли, а в очах застиг жах.

Дивлячись на зачинені двері палати, він відчував відразу та ненависть до самого себе, адже через спалах його гніву та ревнощів його кохана дружина зараз опинилася тут через нього.

Павло запустив руки в сиве волосся. Чому він так накинувся на неї? Чому довів усе до сварки? Острозький підвівся на ноги і почав міряти коридор кроками, намагаючись втамувати страх.

Марина мала рацію: з роками він став нестерпним, а бізнес і гроші замінили йому родину. Невже він став таким сліпим і не помічав головного? Усе, що він робив усі ці роки, було тільки для блага і безпеки.

Для Марини і Софії, образ якої майже стерся з його пам'яті. Єдина і така довгоочікувана донечка, для якої він хотів найкращого життя, а вийшло... Павло стиснув голову руками. Безжальні слова Марини лунали в голові ехом, проникаючи у свідомість, немов отрута.

Почувши стукіт жіночих підборів, Павло рвучко підвів голову. Йому назустріч швидким кроком ішла жінка в синій сукні. Її волосся було зібране в зачіску. Вона зупинилася за декілька кроків, тримаючи на плечах халат, який ризикував зізковзнути від швидкої ходьби.

Чоловік підвівся назустріч і примружив очі, а потім відчув, як серце зрадницьки забилося десь у самому горлі. За декілька кроків від нього стояла його власна донька. Та сама дівчина, яка відреклася від нього такого самого весняного дня. Тепер це була доросла жінка, в очах якої був холод та зневага.