5. Серце під колесами

Андрій любив ранки понеділка. Вони були наповнені ароматом випічки та кави з корицею, яку він обожнював  і яку йому зазвичай готувала Соломія. Спустившись на перший поверх, вдягнений у білу сорочку та чорні штани, чоловік застиг на порозі вітальні, дивлячись на доньку, яка закінчувала накривати на стіл.

Струнка фігура дівчини була схована під білою блузою та чорною спідницею. Чорне волосся було зібране за допомогою шпильок, відкриваючи тонку шию, яку прикрашав кулон у вигляді половини серця — подарунок батька на День народження..

— Тату, ти вже прокинувся? — Соломія повернула голову, і на Андрія подивилися його власні очі. — Доброго ранку, — вона всміхнулася такою знайомою посмішкою, від якої в чоловіка щоразу боліло серце.

— Ти ж знаєш, доню, що сьогодні важкий день, — Андрій торкнувся чола доньки поцілунком і сів на чільне місце столу.

Соломія кивнула і, зробивши ковток запашної кави, занурилася в читання документів, які лежали на столі.

Андрій тим часом не зводив погляду з доньки, яка з кожним днем ставала неймовірно схожа на жінку, риси та ім’я якої він стер з власної пам’яті однієї холодної ночі, коли мусив почати життя спочатку. Не заради себе, а заради доньки.

Він покинув інститут, влаштувався на роботу позмінно, щоб мати гроші на виховання Соломії, з чим дуже допомагали батьки, у яких він знову мешкав, і гарував немов проклятий, сподіваючись, що ця шалена круговерть днів зітре його минуле, яке нагадувало про себе в найнесподіваніші моменти і різало, немов найгостріший ніж.

Соломії тоді тільки виповнилося три місяці, коли в неї раптово підскочила температура. Лікар, якого викликала налякана за життя внучки Ганна Петрівна, призначив ліки, і Андрій, зібравши останні залишки зарплати, взяв батькового «Жигулика»,і поїхав в аптеку, коли  проходячи повз кіоск, побачив Софію, яка дивилася на нього з першої шпальти газети, міцно притискаючись до незнайомого для Андрія чоловіка. Її обличчя було усміхнене, а тонкий стан був схований під весільною сукнею, яка сліпила очі.

Андрій тоді завмер перед кіоском, зовсім забувши про хвору дитину. Його губи беззвучно повторювали написане на першій шпальті:

«Весілля року. Бізнесмен Степан Іванович Ягужинський сьогодні побрався зі своєю коханою Софією Острозькою. Кохання, яке раптово спалахнуло між єдиною донькою Павла Острозького та найвпливовішим бізнесменом столиці, стало несподіванкою для всієї еліти».

Андрій не пам’ятав дороги додому. Перед очима була Софія у весільній сукні. Щаслива, усміхнена, багата. Немов принцеса, якої ні він, ні його маленька донечка були не  варті. Батько був правий. Вона ним погралася, а коли стало нудно — просто втекла.

Повернувшись додому і віддавши матері ліки, він тоді напився до втрати пам’яті, а на наступний ранок зрозумів, що в минуле вороття більше нема.

Добре, що Михайло разом зі своїм другом запропонували йому частку в бізнесі, який  вони тільки розпочинали, і життя пішло по новій течії. Він зникав на новій роботі, яка стала його рятівним колом. Батько продав свій автомобіль.Сума була маленька, але ці мізерні гроші були його першим капіталом, який він з роками збільшив. Андрій розривався між роботою і пелюшками. В  нього не залишалось часу на думки. Потім був  садок, застуда, школа, перша двійка доньки та перші сльози через розбите коліно. Соломія росла.

Змінювався і Андрій. Зі щирого, відкритого, доброго хлопця він перетворився на холодного бізнесмена, який нікому не довіряв. Так минуло двадцять років, які залишили на його скронях першу срібну сивину, але він ні про що не шкодував. Адже, якщо він і постав із попелу, то тільки заради доньки.

Дівчина тим часом зосереджено гортала папери Сонячний промінь пробивався крізь важкі штори, підсвічуючи волосся. 

— Тату, якщо ми підпишемо контракт із цими постачальниками, то зекономимо майже п'ятнадцять відсотків на логістиці, — не підводячи очей, впевнено промовила Соломія. — Але мені не подобається їхня репутація. Вони вже мали проблеми з термінами. Ризикуємо.

Андрій повільно підійшов до вікна, тримаючи в руках чашку кави. Він подивився на доньку, і на його зазвичай суворому обличчі на мить з'явилася ледь помітна, тепла усмішка. 

— У бізнесі, Солю, репутація — це єдина валюта, яку не можна повернути, якщо один раз втратиш, — спокійно, але твердо відповів він. — Ми не будемо ризикувати якістю заради п'ятнадцяти відсотків. Скасуй зустріч.

Соломія нарешті підняла голову, закрила теку і зітхнула. Вона підвелася, підійшла до батька й м'яко торкнулася його плеча.

— Ти  занадто суворий, тату. І до партнерів, і до себе. Ти взагалі спав сьогодні?

— Спав, сонечко, — збрехав Андрій, не кліпнувши оком. — Просто думаю про Ожинського. Ніхто не чинить так, як він! Ми цей бізнес піднімали втрьох: я, Михайло і Генка. А тепер Гена так просто продав свої акції іншій людині, а нас навіть не попередив.

Соломія відклала теку, підійшла до батька і торкнулася його плеча рукою.

— Не хвилюйся, тату. Я вірю, що все буде добре. Коли зустріч із цим новим власником?

— Сьогодні в обід, — буркнув Андрій, повертаючись до столу.

— Тоді я ще встигну. Мені потрібно перед офісом заїхати в одне місце. Обіцяю, що буду вчасно, — Соломія поцілувала батька в щоку, підхопила свою сумку та піджак і хотіла йти, коли її погляд зачепився за рамку, яка стояла на поличці над каміном.

То була єдина стара, трохи вицвіла фотографія. На ній Андрій — ще зовсім молодий, посміхається, тримаючи на руках крихітний згорток із немовлям. Матері на фото не було.

— Знаєш, — тихо заговорила Соломія, проводячи пальцем по склу рамочки, — мені сьогодні наснилася мама. Дивно, правда? Я ж зовсім її не пам'ятаю. Ти завжди кажеш, що вона померла, коли я була зовсім крихіткою... але іноді мені здається, що я відчуваю її тепло. Розкажи мені про неї ще щось. Якою вона була?

Андрій завмер. Його пальці так сильно стиснули порцелянову чашку, що суглоби побіліли. Кожне таке питання було для нього сіллю, яка безжально ятрила стару, так і не загоєну рану. Для Соломії її мати була янголом, яка пішла на небеса надто рано. Так було легше. Так було безпечніше.