В кімнату забіг наш з Артемом десятирічний син. Те, як він хвилювався було помітно неозброєним оком.
- Мам, глянь як я виглядаю, - попросив Захар.
- Ти найсимпатичніший хлопець у світі, - посміхнувшись, відповіла я.
- Ну, мам... Я ж серйозно запитую.
- А я тобі серйозно відповідаю. Захаре, невже ти зібрався на побачення?
- Ніяке це не побачення. Ми з Іркою просто підемо поїсти морозива в кафе, - невдоволено пробурчав Захар.
Він був, як дві краплі води схожий на свого тата. Навіть бурчав так само кумедно.
- Ти чудово виглядаєш, тому можеш не хвилюватися і йти їсти своє морозиво, - промовила я, піднімаючись із дивана.
- А волосся нормально?
- У тебе все чудово, любий. Йди до своєї Ірки і гарно проведіть час. Тільки не забудь купити їй якийсь подарунок. Дівчатка таке люблять, - сказала я, обіймаючи сина.
Щойно Захар вийшов з дому, я кинулася на пошуки свого чоловіка, який знайшовся у себе в кабінеті.
- Артеме, тут таке робиться, а ти навіть не підозрюєш! Збирайся і поїхали!
- Що сталося? Куди треба їхати? - схвильовано поцікавився мій чоловік.
- Наш син щойно пішов на своє перше побачення! А ти досі тут сидиш!
- Яке побачення? Захару ж лише десять років...
- І що? Він он який у нас красень. Давай швидше, Артеме. Чи тобі не цікаво, як виглядає дівчинка, що полонила серце твого сина?
- Звісно, що цікаво, - промовив Артем, встаючи з-за столу.
- Ви куди так поспішаєте? - запитала Кіра, знімаючи куртку, бо вони з Вадимом щойно приїхали.
- У твого брата перше побачення! - відповіла я, взуваючись.
- Ми з вами! Я маю це бачити! - заявила Кіра, одягаючи назад свою куртку.
- Сумніваюсь, що Захар дуже зрадіє, коли зараз побачить всю нашу банду, - промовив Вадим.
- А ми будемо обережними і він нас не помітить, - сказала я, вибігаючи на вулицю.
Кіра з Вадимом поспішили слідом за мною, а Артем вже відчиняв машину.
- У вас шалена сімейка, але дуже мила, - сказав Вадим, сідаючи в машину.
- Вадиме, не забувай, що ми з Артемом вже вирішили, що ти наш майбутній зять, тому незабаром і ти станеш членом нашої шаленої сімейки, - сміючись, промовила я.
- До речі, Регіно, Кіра розповіла мені, як ти колись посварила мене з дівчиною. Можливо, що це звучить трохи дивно, але я дуже вдячний тобі за це, - сказав Вадим, обіймаючи Кіру і цілуючи її у скроню.
Дивлячись на цих двох, я замилувалась і навіть трішки всплакнула.
- Для своїх дітей я не те, що когось з кимось посварю, а дістану зірочку з неба і зупиню слона на бігу, - посміхнувшись, відповіла я.