Сьогодні була субота, але я, неймовірним зусиллям волі змусила себе вранці піднятися з ліжка і швидко поснідати, бо треба було допомогти Кірі зібратись на її перше в житті побачення.
- Регіно, я так хвилююсь... А якщо я ляпну щось не те і осоромлюсь перед Вадимом? - промовила Кіра, відпивпючи чай.
- Заспокойся, люба. Ти ж не на іспит йдеш, а на побачення, - посміхнувшись, промовила я.
- Я ж його зовсім не знаю. Про що ми будемо розмовляти?
- От і познайомитеся. А якщо не знаєш, що сказати, то просто похвали його, чи скажи, що у нього класна зачіска. Хлопці таке люблять.
Допивши чай, ми з Кірою взялися вже вдесяте перебирати весь її гардероб, щоб нарешті вирішити, що ж їй таки одягнути.
Обравши три найкращі варіанти, ми покликали Артема, хатню робітницю, кухарку і садівника, а Бакс поплентався без запрошення, бо дуже любив всюди всунути свого нахабного носа.
Шляхом голосування, було обрано темно - зелену коротеньку сукню. За неї проголосували всі окрім Артема, бо той утримався, тому що вважав її занадто короткою.
Рівно о сімнадцятій нуль, нуль біля нашого будинку зупинилося таксі. З нього вийшов наш красунчик - баскетболіст. В руках він тримав букет ніжно - рожевих троянд і велику коробку цукерок.
Всі в домі намагалися поводитися природно і не витріщатися на Вадима, про якого тільки чули останні два дні, але їм це погано вдавалося.
- Я вас прошу, тільки не осоромте мене, бо я це і сама добре вмію, - посміхнувшись, промовила Кіра, аизирнувши у вікно.
- Та ви нас навіть не помітите, - запевнила я, штовхаючи в плечі Артема, якому дуже не терпілося познайомитися з хлопцем, що веде на побачення його донечку.
Щойно Вадим із Кірою вийшли з будинку і попрямували до таксі, я схопила свою сумку і телефон.
- Артеме, чого ти досі не готовий? - нетерпляче поцікавилася я у свого фіктивного чоловіка.
- А до чого я маю бути готовим? - нічого не розуміючи, здивовано запитав він.
- Як до чого? А хто нагляне за цією парочкою, як не ми з тобою? Маємо ж ми впевнитися, що Вадим нам підходить і йому можна довірити нашу принцесу?
- Точно! Я зараз! Тільки куртку візьму!
Ми з Артемом так бігли до його машини, що я мало не впала, зачепившись за щось. Добре, що він встиг мене вчасно підхопити.
- Кіра нас приб'є, якщо дізнається, - сказав Артем, паркуючись біля кінотеатру.
- Та вона нас навіть не помітить. Вона ж на побаченні із хлопцем своєї мрії, - запевнила я його, виходячи з машини.