От, халепа! Тільки Бакса мені в школі не вистачало. Але малий нахаба навіть не думав мене слухатися.
Він шпрудко заскочив в авто і почав випрошувати смаколики у нашого водія.
Цей пухнастий пройдисвіт дуже швидко освоївся в домі у Горських. Він примудрився потоваришувати геть з усіма і постійно цим користувався.
Бакса балували геть усі. І господарі і прислуга. Навіть наш суворий садівник частенько чимось його пригощав.
Дуже швидко хвостатий хитрун став загальним улюбленцем і зовсім не вирізнявся скромністю.
Водій почухав єнота за вушком і пригостив горішками. Задоволений Бакс одразу взявся їх гризти.
- Який же ти нахаба, Баксе! - промовила я, невдоволено зиркнувши на малого капосника.
Хвостатий хуліган вперто робив вигляд, що не чув мене і не бачив та продовжував їсти горішки.
Оскільки у мене сьогодні були значно важливіші справи, то я вирішила махнути рукою на вибрики Бакса.
Під'їхавши до школи, я вийшла із машини і попросила водія наглянути хоч трохи за моїм непосидючим улюбленцем.
Бо з таким помічником в розвідку не підеш, а саме цим я і збиралась зараз зайнятися.
Поглянувши на годинник і згадавши розклад уроків Кіри, я розрахувала, що через хвилин десять у неї буде велика перерва.
Це була дуже класна можливість для нашої принцеси привернути до себе увагу Вадика і гріх було нею не скористатись з розумом.
Згідно з нашим хитрим планом Кіра мала на великій перерві заявитись в шкільну їдальню в оточенні трьох кавалерів, яких я вчора встигла найняти.
Головне, щоб вона не нервувала, не зиркала кожні п'ять секунд на свого Вадика і виглядала цілком природньо.
Ех, шкода, що я не могла непомітно поспостерігати за нашою принцесою і побачити, як там все буде відбуватися в їдальні.
Хоча, стоп! Чого це не можу? Ха! Зараз ми все влаштуємо. Головне - знайти якогось кмітливого учня. Щоб був відповідальним і любив гроші так само сильно, як і я. Тоді з моєї затії буде толк.
Щойно продзвенів дзвінок на перерву, я зайшла в школу і почала роззиратися довкола в пошуках підходящої кандидатури.
Рудий серйозний хлопчина з телефоном в руках одразу привернув мою увагу.
На вигляд йому було років п'ятнадцять. Я пояснила йому, що мені треба, показала фотки Кіри та Вадима і дала аванс.
В очікуванні корисної інформації, я пішла на вулицю і вмостилися на лавці під старим дубом.
Час, як на зло, тягнувся так повільно, як ніколи. Я вже встигла відповісти на всі повідомлення, подивитися кумедні відео з котиками і навіть прочитала першу сторінку нового детективного роману.
Коли нарешті з'явився мій рудий помічник, я вже місця собі не знаходила і не знала, куди себе подіти.
Тільки ми з ним почали дивитися відео, як з'явився мій капосний Бакс, вихопив телефон і драпанув у невідомому напрямку.