46 Артем

Я був у шоці від такої неочікуваної зустрічі з Веронікою. Це ніби було, як удар під дих і відро холодної води на голову одночасно.

Вероніка була моїм першим справжнім коханням і я довго не міг її забути.

Після зустрічі з нею я почав згадувати минуле, ті щасливі дні, які ми провели разом.

Після роботи я вирішив заїхати до неї додому, щоб поспілкуватися і попити разом кави.

Купивши торт, фрукти і букет рожевих троянд, які вона дуже любила, я поїхав в той дім, де колись жили батьки Вероніки.

Я не мав її номера телефона, тому просто сподівався на те, що вона буде вдома і ми гарно проведемо час.

Чим ближче я наближався до її дому, тим сильніше калатало у мене серце. Навіть я сам не знав, чому розхвилювався так сильно, наче п'ятнадцятирічний хлопчисько на першому побаченні.

Приїхавши до будинку Вероніки, я вийшов з авто, прихопивши із собою квіти і гостинці та поспішив до вхідних дверей.

Двері відчинилися майже одразу, як тільки я натиснув на кнопку дзвінка.

- Привіт ще раз, Веронікою, - посміхнувшись, промовив  я.

- Привіт. Це так чудово, що ти приїхав, Артеме, проходь. Я саме готую вечерю. Поїмо разом, як в старі добрі часи.

- Прекрасно. Мені завжди подобалися твої страви, - сказав я, заходячи в дім.

Не встиг я роззутися, як в кишені ожив мій телефон. Виявилося, що це телефонувала моя донька.

- Так, Кіро, - промовив я, трохи хвилюючись, бо зазвичай Кіра дзвонила мені лише тоді, коли у неї траплялись якісь неприємності чи виникали проблеми.

- Тату, приїзди негайно! Тут таке робиться... Таке робиться... - почувся схвильований голос доньки.

- Що сталося, Кіро? - не на жарт розхвилювавшись, запитав я.

- Приїзди і все сам побачиш. Тільки поспіши, - сказавши це, Кіра, відключилась.

Подумки вилаявшись, я вибачився перед Веронікою і помчав на всіх швидкостях додому.

Та що ж там могло такого статися? І чим зайнята Регіна, що Кіра вирішила зателефонувати мені?