45 Кіра

Дзвінок з останнього уроку сьогодні нагадував звук труби, що кличе на волю. Я швиденько запхала підручники в рюкзак і вилетіла в коридор. Мрія в мене була проста: додому, на диван, і щоб ніхто не питав про оцінки.

Мрія одразу ж розбилась об Регіну, що стояла в коридорі біля вікна.

Тренч, величезні сонцезахисні окуляри, хоча надворі стояла така сіра осінь, що сонечко досить рідко нас радувало. Вона була схожа на шпигунку із якоїсь американської комедії, що я дивилася кілька місяців назад.

- Кіро! - гукнула вона на весь коридор і помахала мені рукою з таким ентузіазмом, ніби ми не бачились років десять.

- Що ти тут робиш? - поцікавилась я, підходячи ближче.

- Прийшла за своєю улюбленою падчеркою, - Регіна зсунула окуляри на кінчик носа і підморгнула. - Є новини і багато. Таких, що без кави і тістечка не розкажеш. Їдемо в кафе?

Я відкрила рота, щоб сказати щось саркастичне, але закрила. Слово "новини" було занадто спокусливим. Особливо якщо ці новини стосувались одного високого блондина, який мені подобався.

- Їдемо, - буркнула я так, ніби роблю їй величезну ласку.

Регіна підхопила мене під руку, і ми пішли до виходу. Вона щось тараторила про те, як у школі жахливо пахне і як вона неодмінно вмовить мого тата поміняти тут усі вікна. Я хихикнула, потім ще раз, а потім і зовсім розреготалась, бо вона показала, як завуч ходить по коридору.

І тільки тоді я помітила те, як на нас витріщалися. Біля шафок завмерла Тіна Мельник з компанією. Вони стояли півколом і дивились на нас так, як дивляться на кота, що раптом заговорив людською мовою. Хтось із дівчат навіть забув закрити рота.

- Чого вони так витріщаються? - пошепки запитала Регіна, не перестаючи привітно посміхатись усім навколо.

- Бо ти нормальна, - я сама здивувалась, що сказала це вголос.

– Це вони так на мої окуляри заглядають...

– Це вони дивляться на те, що моя мачуха не шипить на мене, не читає лекцій і не називає "безвідповідальною особою"чи типу того.

Біля воріт чекала машина. Водій відчинив двері, Регіна пропустила мене першою. Завтра по школі піде чутка, що Горська катається зі своєю мачухою як із найкращою подружкою. Дивно, але мене це не лякало.

Кафе виявилось маленьким, з жовтими стінами і запахом свіжої випічки. Ми сіли в куточку біля вікна. Регіна замовила собі лате з карамеллю і величезний шматок чизкейка, а мені - какао із зефіром, бо "після такого дня тобі потрібна підтримка цукру" Коли офіціантка пішла, вона нахилилась до мене і зробила таку змовницьку фізіономію, що я мимоволі теж нахилилась.

- Значить, так. Доповідаю. Вадим Савченко, - вона витягла з кишені тренча пом'ятий аркуш, - грає непогано, але нервує, коли кричить тренер. Забиває тільки тоді, коли ніхто не дивиться.

-Ти ходила на його тренування? - я вирячилась на неї.

- Я була на спеціальній розвідувальній місії. Далі... У нього є дівчина. Красива, довгонога, з волоссям, як з реклами шампуню. І тримає його на повідку. Вона весь час у телефоні, на майданчик ні разу не глянула, а він озирається на неї кожні дві хвилини.

- Чудово, - я зітхнула. - Тобто шансів у мене нуль.

- Кіро, дослухай! - Регіна вдарила пальцем по аркушу. - Пункт третій. Коли хлопці заговорили про тебе, Вадим почервонів.

Я заклякла з ложкою біля рота.

- Що?

- Почервонів, чк помідор. Сказав, що ти прикольна і що ти класно підколола вчителя на фізиці. Я підкреслила це тричі, - вона гордо показала мені аркуш, де справді було щось підкреслене. Мені здається, що цей красунчик вже зацікавився тобою.

Я мала б щось відповісти, але в голові гуло, як у вулику.

- Він так сказав? - перепитала я.

- Слово в слово. А тепер найкраще. - Регіна  відкинулась на спинку диванчика. - Я вже найняла тобі кавалерів.

- Ти що зробила?

- Трьох. Спортсмен, музикант із гітарою і ще один, з модною зачіскою. З завтрашнього дня вони крутитимуться навколо тебе, носитимуть твій рюкзак, даруватимуть дрібнички, дивитимуться закоханими очима. Так, щоб Вадим бачив і засмикався. Ревнощі, мала, найкращий двигун прогресу.

- Регіно!

- Що? Це чесна робота. Вони все розуміють і навіть не просили доплачувати за щось.

Я обхопила голову руками і розсміялась. Коли ми вчора це обговорювали, то це не здавалося таким диким. Капець! Що про мене тепер ті " кавалери" подумають?

- О! І ще одне! . Артем приперся саме тоді, коли я сиділа під дубом з тими хлопцями і давала їм завдання. Уявляєш?

- І що ти зробила? - шоковано запитала я.

- Сказала, що проводжу виховну роботу, - вона гордо перехилила чашку. - А потім, коли він запропонував підвезти мене додому, я зробила наївні очі й сказала, що ти забула вдома реферат з історії, і мені терміново треба було його тобі відвезти.

- Оце ти швидко вигадала, як відбрехатися.

- Вчись, поки я з тобою.