44 Регіна

Спортзал зустрів мене стійким запахом гумових килимків, поту і підліткових гормонів. Прекрасне поєднання, якби не бажання негайно відкрити вікно.

Я прослизнула на трибуну і всілася на самому верху, за величезною колоною. Окуляри на ніс, комір тренча вгору. Агент нуль, нуль, сім відпочиває на пенсії.

Правда, агентам зазвичай не видають спідниць-олівців, у яких неможливо нормально сісти, але я справлялася.

Хлопці гасали по майданчику, м'яч гупав об підлогу так, що в мене аж зуби цокотіли. Вадима я знайшла відразу. Високий, білявий з милою посмішкою і класним чубчиком, який підстрибував разом із ним. Гарний, зараза. Ну що ж, у нашої Кірочки точно є смак . Принаймні в цьому питанні.

Я дістала блокнот і ручку з рожевим пухнастиком, єдину, яку вдалося знайти в сумці, і почала робити нотатки.

"Пункт перший: грає непогано, але забиває лише тоді, коли ніхто не дивиться." Кожного разу, коли тренер починав кричати, Вадим промахувався. Нервовий,  або ж просто боїться тренера. Теж корисна інформація.

"Пункт другий: у нього є дівчина." Вона сиділа на лавці внизу, красива, з довгим гладким волоссям, і вдивлялася в телефон з таким виразом обличчя, ніби там показували кінець світу.

На майданчик вона не глянула жодного разу. Жодного! А Вадим озирався на неї кожні дві хвилини, як собака, який чекає, що господиня кине йому палицю.

Хм. Це не добре. Якщо вона так тримає хлопця на повідку, то розірвати цей повідець буде складно. Але ж мене складнощі зовсім не лякають.

Під час перерви хлопці розсілися на лавці й почали пити воду та обговорювати щось дуже життєво важливе. Я нахилилась так, що ледь не звалилась до низу.

- Слухай, Вадю, а ти чого такий кислий? - запитав здоровань із кучерявою головою.

- Та так... - Вадим пробурмотів щось і відвернувся.

Відмінно і дуже інформативно... Я тільки хотіла чортихнутися, як раптом почула:

- А ти бачив, що Кіра Горська сьогодні знову розлила чай в їдальні?

Я мало не подавилась власною слиною. Мою дівчинку обговорюють? Вуха самі собою виросли в два рази.

- Вона нормальна, - несподівано сказав Вадим і чомусь почервонів. - Прикольна. Вчора на фізиці так класно підколола вчителя, що весь клас лягав від сміху.

Так-так-так, а це вже цікаво! Я одразу зашаруділа ручкою по блокноту.

"Пункт третій: Вадим чомусь червоніє при згадці про Кіру." Підкреслила двічі. Навіть тричі, для надійності, щоб точно не забути.

Не встигла я насолодитися своїм геніальним розслідуванням, як хтось гучно прокашлявся мені над самим вухом. Я підскочила, і блокнот полетів вниз сходами трибуни.

Переді мною стояв чоловік у спортивному костюмі з таким суворим обличчям, ніби я щойно вкрала в нього свисток.

- Жінко, ви хто така? І що ви тут робите?

Ну, що робити, треба викручуватись. Я випросталась, поправила окуляри і найсолодшим голосом видала:

— Я мачуха Кіри Горської і дружина найбільшого спонсора цієї школи.Прийшла помилуватись, як росте нове покоління і дізнатися, що ще потрібно для вашого спортзалу.

Тренер деякий час дивився на мене, потім на блокнот з пухнастою ручкою, що лежав унизу, а тоді мило посміхнувся.

- Чудово, що ви вирішили до нас завітати. Ходімо... Я все вам покажу.