42 Артем

Ми з Регіною сіли за найближчий столик і почали обирати, що замовити. Регіна виглядала неймовірно і я одразу помітив те, як на неї почали витріщатися чоловіки, що сиділи за сусідніми столиками.

З одного боку мені було приємно бачити їхню заздрість, але з іншого - така увага до моєї дружини, хоч і фіктивної, жахливо бісила.

- Артеме, яка зустріч! Я дуже рада тебе бачити! - почувся до болю знайомий голос.

Відірвавшись від свого меню, я побачив Вероніку Соболеву, в яку колись був закоханий по самісінькі вуха, але вона з батьками тоді переїхала жити в іншу країну.

Від неочікуваності я навіть розгубився і  кілька секунд не міг вимовити і слова.

Вероніка була такою ж яскравою красунею, як і колись. Довге чорне волосся, великі карі очі та ідеальні форми...

На мене одразу хвилею нахлинули спогади про ті часи, коли ми з нею були разом.

Ми з Веронікою тоді навчалися в одному університеті і вона була моїм першим коханням.

- Привіт! Радий тебе бачити, Вероніко, - промовив я, піднявшись з-за столу і обійнявши її.

Моє серце калатало так сильно, що здавалося, ніби воно зараз вискочить із грудей.

- Любий, може, ти все ж і мене познайомиш зі своєю подругою? - почувся голос Регіни і у мене по спині одразу побігли табуни мурашок, бо я пригадав те, як вона не так давно відтягала за волосся Інгу.

Знаючи вибуховий характер своєї фіктивної дружини, я був зовсім невпевнений у тому, що вона знову не влаштує грандіозний скандал, тому вирішив діяти дуже обережно.

- Звісно, що познайомлю... Це моя давня подруга, Вероніка. Ми разом з нею колись навчалися в університеті. А це Регіна... Моя дружина, - промовив я, намагаючись зберігати повний спокій.

- А... То це твоя древня подруга... Тоді зрозуміло, чому слідом за нею пісок сиплеться, - відповіла Регіна, мило посміхнувшись.

Після її слів я ледь крізь землю не провалився від сорому. От як тільки можна було видати щось подібне?!

- Регіно... - почав я говорити, але Вероніка мені завадила.

- Думаю, що я не така вже й древня, - посміхнувшись, сказала вона.

- Зі сторони воно якось краще видно... - ляпнула Регіна, невдоволено зиркнувши на Вероніку.

Я зараз почувався так, наче знаходився між двома вогнями і намагався зрозуміти те, як краще діяти в цій ситуації.

- Молодша далеко не завжди означає краща. Жінка, наче дороге вино. З роками стає тільки кращою і вишуканішою, - промовила Вероніка, уважно роздивляючись це язикате нещастя.

- Можете себе цим тішити, - показово закотивши очі, видала Регіна.

- Вибач, Вероніко, ми з Регіною поспішаємо  і вже маємо їхати, - сказав я, суворо зиркнувши на свою фіктивну дружину.

- Рада була тебе бачити, Артеме. Ти знаєш, де мене знайти.

- Я теж надзвичайно щасливий, що ми зустрілися. Якось зазирну до тебе на каву, - промовив я, посміхнувшись.

- Чудово. Тоді до зустрічі, - промовила Вероніка і попрямувала до вільного столика.

- Регіно, нам вже час їхати додому, - суворо промовив я, поглянувши на цю бідосю.

- Але я ж ще навіть не поїла, - обурилась Регіна, набувши губки.

- Язиком треба було менше тріпати. Вдома поїсиш.

- Важко зітхнувши, Регіна зиркнула туди, де зараз знаходилася Вероніка і дуже неохоче  піднялася на ноги.

- Ти злий ... Мориш бідолашну дівчину голодом, - пробурчала ця біда, прямуючи до машини.

- А ти капосна і сварлива, - невдоволено відповів я, відчиняючи для неї дверці машини.