41 Регіна

На щастя, Артем, здається, повірив моїм поясненням.

- Сідай, підвезу тебе додому, Регіно. Мені все одно по дорозі, - запропонував мій бос.

Хоча у мене ще були справи в школі, дуже важливі і дуже таємні. Але відмовитися означало б викликати зайві підозри у мого фіктивного чоловіка.

Мені навіть здалося, що Горський дивився на мене якось аж надто уважно, ніби підозрював в чомусь. Цілком можливо, що це були лише мої фантазії, але я вирішила не ризикувати зайвий раз.

- З радістю, - відповіла я і додала до слів свою найчарівнішу посмішку.

Артем відчинив дверцята свого чорного, дорогущого авто і подав мені руку. Я вклала в неї долоню, граційно опустилася на шкіряне сидіння і на мить заплющила очі.

Мабуть, саме так почуваються королеви, коли їм подають карету. Залишалося тільки гордо кивнути підданим з вікна. Але піддані кудись щезли.

Машина м'яко рушила. Артем стиснув кермо, помовчав секунду і запитав:

- То чому ти приїздила до школи, Регіно? У Кіри знову якісь проблеми? Тебе викликала директорка?

У грудях неприємно вкололо. Я ж не збиралася брехати йому в очі! Ну... збиралася, але не двічі за пів години. Я зробила глибокий вдих, розправила плечі й натягнула на обличчя невинну усмішку.

- Жодних проблем! Усе чудово, не хвилюйся, Артеме. Кіра дуже старається і гарно вчиться. Вона так забігалася, що забула вдома реферат з історії. Зателефонувала мені й попросила привезти його якомога швидше, - видала я без жодної краплі сорому.

Артем видихнув видихнув з величезним полегшенням і посміхнувся.

- Дуже добре, бо коли я побачив тебе біля школи, то вже почав накручувати себе. Думав, що знову щось сталося.

Решту дороги я кивала на його репліки, вдавала, що слухаю, а насправді прокручувала в голові свій план. Мені треба було якнайшвидше потрапити додому, скинути цей злощасний тренч і знову мчати до школи, щоб зайнятися втіленнчм в життя своїх геніальних ідей.

- Регіно, - несподівано озвався Артем, - ти не проти, якщо ми заїдемо кудись перекусити?

Я мало не застогнала вголос. Серйозно? Зараз? Коли в мене горить план?

Але відмовитися від обіду з чоловіком, який платить мені зарплату, було б нерозумно.

- Звісно, що ні, - вимовила я з такою щирістю, що самій стало моторошно. - Хто ж відмовиться від такої заманливої пропозиції?

Він завернув до нового кафе, про яке вже гуло півміста. Артем Горський відчинив переді мною двері і ми зайшли. Усередині пахло ароматною кавою та свіжою випічкою.

Ми зайняли столик біля вікна. Артем галантно відсунув для мене стілець, і я знову відчула себе справжньою королевою і подякувала йому.

Я розгорнула меню і заглибилась у нього з серйозністю полководця перед битвою. Салат із козячим сиром? Занадто підозріло, тому краще не ризикувати. Паста з трюфелями? Занадто небезпечно для світлого одягу, який зараз був на мені. Може, одразу десерт?

Я вже майже вирішила, коли за спиною пролунав чийсь дуже неприємний голос.