37 Артем

Бідолашний Бакс так злякався гніву своєї господарки, що десь дуже старанно заховався і навіть носа не висовував.

Спершу ще хвостате, шкодливе нещастя мене жахливо дратувало, але я дуже швидко до нього звик.

І за вечерею почувався так, наче чогось чи когось не вистачає, бо зазвичай Бакс сидів під столом і смикав мене за штани, щоб я дав йому щось смачненьке.

Це в кращому випадку, а в гіршому - міг і сам поцупити щось зі столу чи навіть з вилки.

Після смачної вечері та десерту від дівчат я пішов до себе в кімнату. День сьогодні був досить напруженим, тому я добряче стомився.

Хотілося лише прийняти душ і завалитися  швидше спати. Вода трохи допомогла мені позбутися від втоми, але раніше лягти спати я все ж не передумав.

Одягнувши піжаму я вмостився у  ліжко і вимкнув світло. Схоже, що я стомився ще більше, ніж думав, бо варто було моїй голові доторкнутися до подушки, як я одразу заснув. Правда, довго мій сон не тривав.

Я прокинувся від того, що хтось сопів поруч і тикав мені в обличчя чимось холодним.

Відкривши очі, я спершу не зрозумів, що відбувалось, тому увімкнув лампу, що стояла на тумбочці біля ліжка.

Біля мене сидів Баксик і тримав в лапках пачку печива, яку вже встиг поцупити з кухні.

Бідолаха виглядав дуже засмученим.

- Що наробив справ, а тепер подався в біга?  - позіхнувши, запитав я у єнота.

Бакс у відповідь якось сумно фиркнув і простягнув мені пачку з печивом.

- Ти прийшов, щоб мене пригостити? - здивовано запитав я.

Почувши це, єнот забрав пачку з печивом і притис до себе, невдоволено фиркнувши.

- Ааа... Ти не можеш відкрити пачку і хочеш, щоб я тобі допоміг?

Пухнастий малюк знову простягнув мені своє печиво. Взявши пачку, я посміхнувся.

Я звісно знав, що єноти дуже кмітливі створіння, але Баксик, мабуть, був самим найрозумнішим і найкмітливіщим єнотом на світі, бо мало не щодня примудрявся чимось мене здивувати.

Я відкрив печиво і віддав його Баксу. Цей хвостатий хуліган накинувся на нього так, наче ніколи не бачив.

Схоже, що бідолаха, сидячи у своєму підпіллі, дуже зголоднів. Подумавши про це, я пригадав, що купував сьогодні для нього гостинці.

Вставши з ліжка, я приніс йому смаколики. Побачивши гостинці, Баксик так зрадів, що почав стрибати по ліжку і метушитися докола смаколиків, поглядаючи на мене.

Не минуло і десяти хвилин, як Бакс, власною персоною, вмостився у мене на ліжку біля подушки.

Як би так  не було, але малюк був дуже голодним і мені було його шкода.

Під хрускіт печива і горішків, я заснув, наче немовля і прокинувся від того, що мені муляли під боки кришки.

Я вже хотів його насварити, але поглянувши на те, як він мило спав, згорнувшись калачиком, передумав.