33 Артем

Сьогодні мій ранок на диво гарно. Я стояв на кухні, вдихаючи аромат свіжозвареної кави, і спостерігав за тим, як Кіра наливає у свою чашку какао з маршмелоу.

 Усе в будинку дихало тишею і спокоєм. Принаймні до того моменту, поки з верхнього поверху не донісся дивний, ледь стримуваний крик, схожий на бойовий клич індіанця.

​Я перезирнувся з донькою. Кіра лише знизала плечима, роблячи ковток.
​Але за хвилину звуки стали ближчими й колоритнішими.

Десь на першому поверсі гучно ляснули двері, зацокали кігтики, а потім пролунало розпачливе: "Бакс, не смій!". Схоже, що Бакс вирішив влаштувати ревізію в речах моєї фіктивної дружини.

​Я усміхнувся, роблячи ковток кави. Чесно кажучи, поява Регіни в моєму житті додала чимало хаосу, але водночас дім перестав бути схожим на музей. Тепер тут постійно щось відбувалося.

​Вийшовши з чашкою на терасу, що виходила в сад, я завмер.
​Картина, яка постала перед моїми очима, вартувала щонайменше полотна в галереї сучасного мистецтва.

Посеред двору височіла стара яблуня, на якій, розпластавшись у вигляді великої птахи і міцно вчепившись у гілку, сиділа Регіна.

На ній був коротенький халатик, пухнасті капці (один з яких підозріло хитався на мізинці) Регіна виглядала розгубленою в злою водночас.

Побачивши все це, Кіра вже ледь стримувала сміх, закривши рот рукою.

​- Регіно, - покликав я, намагаючись зберегти серйозний вигляд, хоча всередині все тремтіло від сміху. - Ти... там нормально?

​Вона видала щось про ранкову зарядку в халаті. Почувши все це, я вже ледь стримував сміх.

​І тут на арену вийшов головний винуватець свята. Бакс, розгойдавшись на сусідній гілці з виглядом досвідченого альпініста, неквапливо спустився стовбуром вниз. У зубах він тримав щось яскраво-рожеве і мереживне.

Єнот гордо підійшов до моїх ніг і акуратно поклав свій трофей на траву.

​Кіра затулила рот обома руками і видала звук, схожий на чайник, що закипає.

​Я глянув на рожеві мереживні трусики, потім на Регіну, яка згори благала мене поглядом не дивитися туди. Ситуація була настільки абсурдною і смішною, що я вже  ледь не плакав від сміху.

​- Це... - почав я, але Регіна заверещала так голосно, що налякала всіх птахів у радіусі кілометра.

​- Не підіймайте! Це Баксове!

​- Бакс носить мереживо? - поцікавилася  Кіра, заливаючись дзвінким сміхом. - Тату, він такий стильний!

​Я відвернувся, закривши обличчя рукою, бо не хотів, щоб Регіна подумала, що я з неї сміюся і образилася на мене.

Але наступної секунди радість змінилася крижаним жахом, бо ​суха гілка під ногою Регіни тріснула. Вона охнула й почала завалюватися назад.

Всі Думки з моєї голови різко кулись зникли, а час ніби сповільнився.

Я кинув чашку з кавою на траву. Вона з дзенькотом розбилася, розливаючи чорну рідину, і рвонув до дерева.

​- Тримайся! - крикнув я, розправляючи руки, щоб спіймати Регіну.