17 Регіна

Ну все! Тримайте мене семеро! Ви тільки подивіться на цю глисту блохасту! Відкрила свою пащеку і давай нею смердіти.

- Гей ти, жаба криволапа! Ти з якого болота виповзала? І якого милого вирішила, що нас з чоловіком цікавить твоя думка?

- Ти... Як ти смієш?! Ти хоч знаєш, хто я така?!

- Знаю! Тут неважко здогадатися. Жалюгідна невдаха, яку колись покинув мій Артемчик. Що досі страждаєш і мрієш його повернути? А дзуськи тобі! Тільки спробуй глянути в його бік, то я тобі так зіньки понабиваю, що світу білого не будеш бачити! І оті твої нещасні три волосини висмикаю! Тому забирайся з моїх очей поки ще ходити можеш, - відповіла я, спопеляючи її поглядом.

- Регіно, люба ... - спробував втрутитися Горський, але я не відреагувала.

Не вистачало ще, щоб якась тупа віслючка мене ні за що, ні про що ображала. І не просто ображала, а зарилася на мого хоч і фіктивного, але все ж чоловіка. Такого я цій крокодилиці африканській точно не подарую. 

- Артеме, зроби щось! Ти ж чув, що ця зелена волоцюга мені погрожувала! - почала жалітись Горському та дурна кобилиця.

Після того, як вона обізвала мене " зеленою волоцюгою" навіть моєму ангельському терпінню прийшов кінець...

Виливши їй в пику свій модний бірюзовий коктейль, назва якого вилетіла у мене з голови, я схопила цю язикату падлюку за патли і так рванула, що вона завила, як голодна вовча зграя на повний місяць.

- Регіно, припини негайно і відпусти її. На нас вже всі дивляться. Що люди подумають?

- Нехай дивляться! Мені соромитися нічого! Я тут жертва і лише захищаюся та рятую свого чоловіка від зазіхань цієї безсоромної хижачки! Буде іншим наука!

Артем схопив мене за талію і почав відтягувати від своєї колишньої пасії, а в тому, що це була саме вона, я ні секунди не сумнівалася.

Але я так легко не збиралася відступати. Міцніше вхопилася за її три волосини і продовжила щосили смикати. А та пришелепкувата голосила наче скажена гарпія.

Хотілося ще копняків їй ногами надавати під боки, але то вже було ризиковано, бо надто багато свідків зібралося. Не вистачало мені ще проблем з поліцією.

Коли стало вже зовсім боляче пальцям, то я відпустила ту паскуду і вона полетіла у квітник, задерши свої криві ноги.

- Ну, все, Регіно! Ми вдома серйозно поговоримо про твою поведінку, - розлючено заявив Артем, піднявши мене на руки.

Він так швидко біг до свого авто, наче за ним тиранозаври гналися і хотіли з'їсти.

Капець, як Горському не терпілося зі мною поговорити. А я що? Це ж він крутив романи з якимись психічками - істеричками, а мені, нещасній і бідолашній, через це тепер страждати довелося. Он навіть нігтя зламала через ту кобилу облізлу.