15 Регіна

Я й уявити собі не могла того, що цим бідолашним багатія так важко жилося.

Це ж треба таке?! Мати цілу купу грошей і не мати можливості робити самі звичайні речі, або жити так, як хочеться, бо хтось щось не так про них подумає.

Капець якийсь... Я не хотіла зайвий раз сердити Артема Горського, бо якби там не було, а він був моїм босом і дуже щедро мені платив.

Довелося розпрощатися з моїми планами набрати собі додому різних смаколиків, щоб потім їх всі з'їсти, дивлячись якусь романтичну корейську дораму.

Ех, такий крутий план зіпсували... Ну, нічого... Якось вже переживу. Крім того, вдома є холодильник, в якому теж можна було знайти багато чогось смачненького для перегляду дорами.

Коли Горський запросив мене танцювати, я чомусь жахливо розхвилювалась.

Я й сама не розуміла, чому так дивно відреагувала. Мабуть, це через бенкет і всіх тих снобів, що вешталися туди-сюди і якось дивно на мене поглядали.

А коли Артем взяв мене за талію, то моє серце так сильно почало стукати, як я колись посеред ночі до сусіда, коли він влаштував кляту вечірку.

Як на зло, танцюючи з Артемом, я так розгубилася, що  почала наступати йому на ноги.

Йой! Який страшний сором! Що про мене оті всі пришелепкуваті багатії подумають?

І саме головне, що я не так вже й погано танцювала і навіть колись ходила в танцювальну студію.

Але зараз я почувалась, як неповороткий і зламаний робот і тому починала психувати і ще більше помилятися.

От що за лихо таке?! Як не треба, то я так витанцьовую, що аж пил стовпом стоїть, а тут така печаль.

- Регіно, з тобою все добре? - схвильовано запитав мій надто турботливий фіктивний чоловік.

- Та зі мною все добре ... Просто трохи розгубилась, бо давно не танцювала з таким красу... тобто давно не танцювала, - зашарівшись, відповіла я і відвела очі.

Трясця! Та я взагалі ніколи не танцювала з таким красунчиком. Бо де їх, тих ідеальних чоловіків набрати серед простих смертних?

Хоча, мені чомусь з чоловіками геть не щастило. Не дивлячись на мої неймовірну вроду, економність і ангельський характер, ці йолопи обходили мене мало не десятою дорогою.

Слабаки! Не знаю, що зараз за чоловіки пішли? Ще ж капець якийсь... Бояться зв'язуватися із розумною і винахідливою дівчиною. Все їм якихось плаксивих принцес подавай.

А що я зроблю, якщо замість того, щоб самій плакати, я швидше інших змушу це робити?

- Ходімо, вийдемо трохи на вулицю, Регіно. Ти подихаєш свіжим повітрям і зпаспокоєшся, - запропонував Горський.

- Добре, тільки давай візьмемо із собою оті  коктейлі бірюзового кольору. Дуже хочу їх спробувати, - відповіла я.