13 Регіна

На бенкеті все було не так вже й погано, як я собі думала. Мені навіть сподобалося.

Поки мій фіктивний чоловік розмовляв про справи із якимись своїми партнерами по бізнесу, я дісталася до стола із вишуканими закусками.

Схоже, що ці багатії вже геть з жиру бісилися, бо майже не підходили до столів із їжею.

А я дівчина не горда і дуже люблю смачно поїсти. Особливо, якщо це щось вишукане і дороге.

Чхати я хотіла на тих снобів. Не хочуть, то нехай не їдять. Мені ж більше дістанеться.

Взявши тарілку, я почала накладати собі всього і побільше. Шкода тільки, що тарілка була мала.

- Регіно, ти це все з'їсиш? - поцікавився Артем, недовірливо поглянувши на мене.

- Я докладу всіх зусиль. Хто ж бачив такий шанс втрачати? А якщо щось і залишиться, то заберу додому, - відповіла я, хитро посміхнувшись.

- Як це забереш? - ошелешено поцікавився Артем.

- Дуже просто. Я все продумала і підготувалася. Потримай, будь ласка, мою тарілку, щоб ніхто не поцупив, - сказавши це, я віддала йому тарілку і відкривши свою крихітну сумочку дістала звідти кілька целофанових пакетиків.

У мого фіктивного чоловіка очі стали розміром з мою тарілку. Бідолаха навіть на мить втратив здатність розмовляти.

Просто переводив погляд з мене на пакети і назад.

- Але... Але ж це неприпустимо... - видав Артем.

- Хто сказав? Якщо інші нічого не беруть, то це їхні проблеми. Може, їм нічого не треба, бо на якихось своїх модних дієтах сидять чи просто з жиру бісяться. Хто їх знає...Але навіщо такому добру пропадати? Мені все треба.

- Регіно, ти зможеш все це собі замовити в ресторані, коли повернемося додому...

- Тоді доведеться за це платити. А так все безкоштовно, а значить вдвічі смачніше. Ех, Артеме, не жив ти на стипендію чи  крихітну зарплату, тому і не розумієш мене і економити не вмієш, - сказала я, забираючи в нього з рук свою тарілку із закусками.