12 Кіра

Кактуси мексиканські, я вже дожидався до того, що торгуюсь з єнотом!

Ніколи не думала, що моє життя котитиметься в таку дупу, але ось я, стою посеред кухні й намагаюся підкупити це паскудне хвостате створіння з бандитською маскою на мордочці.

- Баксику, зайчику... - почала я найсолодшим голосом, на який була здатна. - Тьху, ти ж не зайчик. Баксику, єноте мій любий, дивись, що в мене є!

Я гарячково відчинила холодильник і витягла перше, що попалося під руку. Ковбаса.

- Ковбаска! Смачна, копчена! Татко її обожнює! І я її дуже люблю. А ти?

Бакс подивився на ковбасу. Потім на мене. Потім знову на ковбасу. І фиркнув так невдоволено, що я одразу зрозуміла, що ковбаску він не любить. Гадський Бакс так  міцно стискав у лапах мій щоденник, наче то був справжній скарб. 

- Ну гаразд, - я зігнулась біля холодильника. - Ти вибагливий. Я теж така, тому чудово тебе розумію.

Наступним у нас був огірок. Єнот зиркнув на нього так, наче я йому скунса показала.

Помідор Бакс зустрів презирливим мовчанням. Шматок сиру викликав у нього щось схоже на зітхання. Я не знала, що єноти вміють зітхати, але цей був майстром.

- Та що ж тобі треба?! Яка господиня, такий і улюбленець! Чим тебе та ненормальна Регіна годувала? - не витримала я. - Ти ж єнот! Ви ж усе жере... їсте! Ви ж по смітниках лазите!

Бакс підняв лапу, в якій тримав мій щоденник, і зробив вигляд, що збирається спробувати його на зуб.

- Ні-ні-ні! Не треба! Стій! Не гризи його! Я дам тобі щось краще.

Найбільше я боялась того, що мої записи могли  потрапити Регіні до рук. Тоді мені точно довелось би мігрувати. Причому не просто у іншу країну, а у іншу галактику.

Я була в повному відчаї. Що люблять їсти єноти? Я ж не зоолог! Я навіть кота ніколи не мала, бо тато казав, що це зайвий клопіт.

Я дістала з кишені телефон і швиденько набрала в пошуку: "Що їдять єноти?"

Інтернет видав мені купу інформації. Я читала її вголос, не зводячи очей з Бакса, щоб він часом не втік.

- Так... Єноти всеїдні... Ага... Це вони просто Баксамне знають. Люблять рибу... Хочеш рибки, Баксе?

Я кинулася до холодильника, знайшла банку шпрот і потрясла нею перед його носом. Бакс принюхався, скривив мордочку і відвернувся, демонстративно задерши носа. Нікчемна істота. Шпроти йому, бачте, в ніс колять.

- Окей, окей, - я знову втупилася в екран. - Фрукти... Ягоди... Яйця... Комахи...

Прочитавши про комах, я здригнулась, бо дуже їх не любила.

- Комах не дам і навіть не проси. У мене немає в запасі комах. Я, між іншим, цивілізована людина.

Бакс зацікавлено нахилив голову. Мені здалося, що слово "комахи" він зрозумів і від цього мені стало ще моторошніше.

Я хутко схопила з вазочки яблуко і простягнула йому. Нуль реакції. Побачивши банан, це хвостате нещастя, невдоволено фиркнуло.  Коли я запропонувала Баксу виноград, він подивився на нього з таким розчаруванням, що я одразу все зрозуміла.

- Та ти знущаєшся! - вигукнула я. - Це ж найкращий виноград! Принаймні був, коли Регіна купила його тиждень тому!

Єнот позіхнув. Він, мабуть, був єдиним мешканцем цього будинку, який отримував від цієї ситуації справжнє задоволення. Я ж була готова розридатися.

Я знову глянула в телефон, скролячи сторінку вниз, як раптом мій погляд зачепився за рядок: "Єноти надзвичайно люблять горіхи та солодке печиво".

І тут сталося диво. Тільки-но я проговорила вголос слово "горіхи", Бакс миттєво заворушив вушками. А коли я додала ще й "печиво", він так різко підскочив, що мало не впустив мій щоденник на підлогу.

Ми з єнотом обоє завмерли та дивилися одне на одного, як двоє ковбоїв перед дуеллю в старому вестерні.

- Печиво, - повторила я пошепки, дуже повільно, наче промовляла заклинання.

Почувши це, єнот облизнувся. О, так! Здається, я щойно знайшла його слабке місце.

Залишалося тільки одне питання: де знайти печиво?

Я рішуче засукала рукави й почала відчиняти шафки одну за одною, відчуваючи на потилиці пильний погляд маленьких чорних оченят.

На щастя, печиво я знайшла досить швидко і показала його хитрому хвостатому шантажисту.

Єнот одразу пожвавився, поглядаючи на печиво.

- Хочеш смачненького? Віддай мені те, що вкрав, - промовила я, відкриваючи пачку з печивом.

Бакс таки не витримав і кинув мій щоденник на підлогу. Я простягла йому печиво. Схопивши пачку, єнот драпанув так, що тільки хвіст помелькав.

Схопивши свого щоденника, я видихнула з величезним полегшенням.